Подвоєння в слові «лібрето» — одна з найчастіших орфографічних пасток. Італійський оригінал libretto має дві «т», тож рука так і тягнеться перенести це написання в український текст. Чинний правопис дає іншу відповідь: правильно з однією буквою «т».
Як правильно писати: лібрето чи лібретто
Правильна форма — «лібрето», лише з однією «т». Наголос падає на другий склад: лібре́то. Написання «лібретто» сьогодні є орфографічною помилкою, хоч воно й трапляється в старих книжках.
Причина — в § 128 чинного Українського правопису. У загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних зазвичай не подвоюються, навіть якщо в мові, з якої слово прийшло, подвоєння було. «Лібрето» — саме загальна назва, тож італійське подвоєння в українському написанні не зберігається.
Інакше було раніше: словник СУМ-11, що виходив у 1970–1980-х роках, фіксував форму «лібретто» з двома «т». Правопис 2019 року та сучасні словники, зокрема СУМ-20, подвоєння скасували. Варіант із двома «т» лишився застарілою радянською нормою.
За чинним Українським правописом (§ 128) слово пишеться тільки з однією буквою «т» — лібрето. Подвоєння «лібретто» є застарілою радянською нормою і вважається грубою помилкою.
Аналогічні запозичені слова без подвоєння
Це правило працює системно, а не для одного слова. Більшість запозичених загальних назв, які в мові-джерелі мали подвійні приголосні, українською пишуться без подвоєння. Ось найвідоміші приклади:
- бароко;
- інтермецо;
- піцикато;
- спагеті;
- конфеті;
- стакато.
Усі ці слова підпорядковуються тому самому § 128, що й «лібрето»: переважно це італійські музичні терміни та побутові назви. Винятки, де подвоєння залишилося, теж існують — наприклад, «тонна» пишеться з двома «н». Тому слово, якого немає в цьому переліку, надійніше звірити зі словником, ніж вгадувати.
Значення слова та різниця між лібрето і партитурою
Слово прийшло з італійської мови: libretto — зменшувальна форма від libro, тобто «книга». Дослівно виходить «книжечка». Назва точна: колись текст опери друкували невеликим зошитом, який глядачі тримали в руках під час вистави.
Лібрето — це словесний, літературний текст великого вокального чи сценічного твору: опери, оперети, балету, мюзиклу, ораторії. У ньому — діалоги, тексти арій, ремарки, усе, що звучатиме і діятиметься на сцені.
Партитура — зовсім інше. Це повний нотний запис усіх вокальних та інструментальних партій твору, і створює її композитор. Лібрето ж пише лібретист. Проста шпаргалка: лібрето — це слова, партитура — це ноти.
Граматичні ознаки та відмінювання слова лібрето
Граматично «лібрето» — іменник середнього роду, неістота. Головна його властивість: слово невідмінюване, тобто має одну форму для всіх відмінків і чисел. Рід помітний лише за узгодженням: «нове лібрето», «перше лібрето», «лібрето вразило глядачів».
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | лібрето | лібрето |
| Родовий | лібрето | лібрето |
| Давальний | лібрето | лібрето |
| Знахідний | лібрето | лібрето |
| Орудний | лібрето | лібрето |
| Місцевий | у/на лібрето | у/на лібрето |
| Кличний | лібрето | лібрето |
Форма всюди однакова, тож відмінок впізнають за питанням і прийменником, а не за закінченням: «немає лібрето» — кого? чого? — родовий; «працювати над лібрето» — над чим? — орудний.
Кілька речень із різними відмінками — добре видно, що само слово не змінюється:
- Нове лібрето лягло в основу вистави.
- Переклад лібрето зайняв кілька місяців.
- Режисер приділив лібрето особливу увагу.
- Перед прем’єрою хор вивчив лібрето напам’ять.
- Драматург працював над лібрето пів року.
- У лібрето докладно описано характери героїв.
- Глядачі отримали лібрето разом із програмками.
- Завдяки вдалому лібрето опера швидко здобула популярність.
- Лібрето обох опер написав один і той самий автор.
- Кілька лібрето зберігаються в театральному архіві.
У множині форма теж не змінюється, тому число показують слова поруч: прикметник чи дієслово стають у множині — «нові лібрето з’явилися в репертуарі». Таке узгодження — єдиний спосіб відрізнити одне лібрето від кількох.
