Василь Голобородько є одним із найяскравіших представників сучасної української поезії. В його творах завжди відчутна гармонія мови, філософська глибина та любов до Батьківщини. Читати вірші поета – це як занурюватися в красу українського слова, яке завжди звучить проникливо і чуттєво. У цій статті ми розглянемо найпопулярніші вірші поета та їхні особливості.
Основні теми поезії Василя Голобородька
Вірші поета дають можливість побачити красу світу через простоту й тонкі нюанси, відчути себе частиною всесвіту і культури одночасно.
- Любов до рідної мови. Вона є однією ключових тем творчості Василя Голобородька. Рідну мову поет вважав основою національної ідентичності.
- Дитяча історія та зв’язок з природою. Вірш “З дитинства дощ” – це дуже тепле повернення до перших дитячих кроків, сповнених щирих переживань і єднання з природою. У вірші відчувається лірична ніжність, властива творчості митця.
- Філософські думки про життя. Голобородько часто звертається до теми буття, змушуючи читача задуматися над сенсом життя та місцем людини у світі. Його поезія надихає на глибокі роздуми й самопізнання.
Найвідоміші вірші Василя Голобородька
“З дитинства дощ”
Вірш, наповнений теплими емоціями. Читач ніби переноситься в ті моменти, коли дитинство здавалося нескінченним, а природа була найближчим другом.
Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах,
уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в
дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на
тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться, хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
у хату, наповнену теплом, як гніздо.
“Автобус — я”
Вірш повністю пронизаний метафорами автора, де простий образ набуває багатошарового значення. У творі “автобус” стає алегорією самого автора, його життєвого шляху та взаємодії з людьми. Цей вірш підкреслює, наскільки глибокі сенси Василь Голобородько вміє вкладати в буденні речі, перетворюючи їх на символи людського буття.
Ще вчора я нізащо б не погодився на твій від’їзд,
ти ж знаєш як боляче мені було б дивитися
на автобус, що від’їжджає,
автобус, засклений поглядом моїх очей.
Мала розрада знати,
що ти від’їжджаєш не назавжди.
А сьогодні
я з радістю кладу праву долоню
автобусом на дорогу,
долоня вивищується на чотирьох колесах,
двері розчиняються,
ти заходиш в автобус,
купуєш квиток,
усідаєшся біля вікна —
і несе тебе моя долоня до зупинки,
де тобі сходити, звідки тобі ближче додому.
Як надумається тобі повернутися,
виходь на ту ж зупинку,
там тебе чекатиме автобус
із обох моїх рук.
“Наша Мова”
Один з найвідоміших віршів митця, він вже став своєрідним гімном української мови. Голобородько тонко підкреслює її природну красу та значущість.
Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо
“Теплі слова”
Вірш є глибоким роздумом про збереження національної мови та культури, через повсякденні традиції й людську взаємодію. Автор підкреслює, що слова набувають значення не лише як засіб комунікації, але і як культурний код, який передається між поколіннями. Поезія — це одночасно і заклик до дії, і ода мові, як духовному серцю нації.
Співаймо пісні про кохання,
щоб не вмерло слово “Дунай”,
гуляймо весілля своїм дітям,
щоб не вмерло слово “коровай”,
розповідаймо казки своїм онукам,
щоб не вмерло слово “Змій” —
наповнюймо
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням.
“Ми йдемо”
Автор відображає гордість, єдність і незламність українського народу. Попри опір і спроби зупинити наш народ, люди впевнено йдуть уперед, підкреслюючи жагу до свободи, віри й непереможності.
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею,
iз нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитись на нас, гордо йдучих, —
ви всі бачите, як ми гордо
йдемо дорогами України.
Ми йдемо,
не вимагайте від нас доказів нашої прихильності
до руху,
не вимагайте пояснень причин, що привели нас
у рух.
Марна ваша справа — виставляти проти нашої ходи
контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих
джерел,
намагаючись зупинити нашу ходу,
марна ваша справа — ми йдемо.
Ми йдемо по Украïнi,
пов’язані вишиваними дівочими руками
рушниками,
і радість сяє в наших очах.
“За воротами світло зелене”
Василь Голобородько створює образ гостя, який символізує природну гармонію, оновлення та духовну чистоту. Поет підкреслює взаємозалежність людини й природи, запрошуючи до єднання з нею через відкритість і щирість.
За воротами світло зелене
в’ється, як виноградна лоза,
вийти — каже до мене —
І винести найзолотіші слова
для найтихішого гостя,
який у воротах став:
були його очі голі
І чистішими, ніж криниця, уста.
Гостю зелений, здрастуй!
З дороги спочити сядь —
без тебе мій сад не зростає —
сохне на пні мій сад.
“Лис”
Автор створив гарний образ лиса-письменника, який спостерігає осінь і записує її красу у свій зошит. Через простий і теплий сюжет, автор передає любов до природи, циклічність життя і цінність спогадів.
Жив один лис, який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь
носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні
коли бачив, що ще один лист упав
або бачив гніздо птахів
Коли мерзли пальці і груди
грівся над багаттями глиняних круч
Коли лягав спати зошита клав під голову
і згадував що він побачив за увесь день
а того ранку прокинувся і побачив сніг
і заховав він зошита до наступної осені.
“Самовбивці”
У вірші Василь Голобородько з болем і сарказмом осмислює кризу української ідентичності. Автор змальовує стереотипні образи українців, підкреслюючи їхню вразливість перед зовнішнім тиском і внутрішнім запереченням власного “я”. Це гостра критика самоусунення і байдужості, що рівнозначні самознищенню.
Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми — петлюрівці,
ми — бандерівці,—
нам нічим оборонятися від нападів,
від будь-яких образ,
кинутих нам ким не заманеться:
наша артилерія — чумацькі випряжені вози,
що поціляють задертими догори дишлами
у ворога,
який наступає на нас нізвідки і звідусіль,
наша авіація — вітряки,
сконцентровані на одному бойовому аеродромі —
у музеї народної архітектури просто неба.
Нам немає місця на своїй землі,
нам нікуди подітися у цьому світі:
ми емігруємо лише до давньої Греції,
розгорнувши Гомерову “Іліаду”,—
аби вижити — ми себе вбиваємо:
стираємо своє ім’я — ім’я українця — з лиця землі,
як власний плювок,
ми відмовляємося від своєї мови,
як від якогось нездійсненого злочину,
у якому нас ніби звинувачують,
ми відмовляємося від рідної домівки,
стіни якої уже не захищають,—
ми — самовбивці.
“Хотів бути чоловіком”
Вірш Василя Голобородька іронічно й трагічно зображує людину, яка жертвує собою, щоб відповідати суспільним нормам і уникнути осуду. Це алегорія конформізму, який стирає індивідуальність і призводить до саморуйнування.
Хотів бути чоловіком
Щоб не танцювати — відрізав собі ногу
(перестав і ходити до друзів),
щоб не битися і не давати дулі — відкусив пальці
(не вмів і зірвати яблуко),
щоб не чути поганих слів — пообривав вуха
(не чув і гарних),
щоб не казали на нього носатий — викрутив носа
(став кирпатим),
щоб не бачити жаб — виколов очі
(але не бачив і троянд),
щоб раптом не бовкнути чого — відірвав язика
(не став казати і лагідних слів коханій).
Кожного дня він проводив
якусь пластичну операцію на своєму тілі,
щоб бути схожим на інших, на всіх.
“Щоб мені боліло”
У вірші автор через метафору блискучої монети передає біль від помилкових рішень і невиправданих сподівань. Це роздуми про людську вразливість, хибні шляхи й неможливість втекти від власних переживань.
Щоб мені боліло, я відчинятиму правдиві двері,
а зайду зовсім не туди, куди йшов.
І тоді з’явиться біль, і я не знатиму,
куди сховати ту блискучу монету,
щоб і сам не бачив :
зашити в пухову перину,
кинути в копицю сіна
чи покласти на дорозі, щоб сороки вкрали ?
Виміняю мою блискучу монету на коника,
зачну свистіти, може, подумаю, що мені не болить,
бо на глиняному конику хіба далеко поскачеш !
Чому варто читати вірші Василя Голобородька?
Читати вірші Василя Голобородька варто з кількох причин, адже його творчість залишає сильне емоційне враження, яке довго живе в читачеві.
- Майстерність мовлення поета. В усіх своїх творах Василь Голобородько сповна використовує багатство української мови, створюючи вірші, які легко читаються, дуже легкі, але глибокі метафори, що зачіпають душу.
- Актуальність тем поета. Твори залишаються актуальними не дивлячись на пройдений час, адже порушують універсальні проблеми, та питання: любові до Батьківщини, боротьбу за мову, країну, любові до рідного, взаємин з природою, і в решті решт… пошуку себе.
- Естетичне задоволення. Читати вірші та поезію Василя Голобородька — це насолоджуватися красою слова, яка надихає, і пробуджує всі почуття, навіть ті, що сидять глибоко в нас.
Поезія Василя Голобородька — це дзеркало української зраненої душі. Її варто читати, щоб розуміти себе, нашу Націю, коріння, і красу нашої мови. Вірші Голобородька відкривають перед читачем світ, сповнений гармонії, любові, та глибоких роздумів. Пориньте у творчість великого поета, і ви відкриєте для себе нові горизонти української літератури.
