Найкращі вірші Євгена Маланюка

Орієнтовний час читання 4 хв читання
Зміст

Євген Маланюк – один із найвизначніших поетів української літератури XX століття, чиї твори наповнені глибоким патріотизмом, філософськими роздумами та переживанням за долю України. Його поезія – це не лише художні тексти, а й голос епохи, що боровся за самобутність української культури. У цій статті ми розглянемо найкращі вірші Євгена Маланюка, які стали відображенням його національної свідомості, болю за Батьківщину та невичерпної віри у її майбутнє.

Біографічний контекст:  Формування поета-патріота

Щоб зрозуміти поезію Євгена Маланюка, важливо поглянути на його життєвий шлях. Народившись 1897 року на Херсонщині, Маланюк став свідком драматичних подій: розпаду Російської імперії, Української революції 1917-1921 років та еміграції. Втративши батьківщину, він опинився у вигнанні, що значно вплинуло на його творчість.

Вимушене перебування в еміграції (спочатку в Польщі, а згодом у Чехословаччині) стало поштовхом для написання віршів, у яких він переосмислював долю України, її історичний шлях та майбутнє. Цей біль розлуки з рідною землею став основною темою його творчості.


Тематика і мотиви творчості Євгена Маланюка

Про Україну

Поезія Маланюка про Україну вирізняється особливою емоційністю. Він одночасно і милується красою рідної землі, і критикує її за пасивність перед історичними викликами.

Давно Євгена поминає
За упокій старенький піп,
За весною весна минає
Під запашне зітхання лип.

Все далі висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає вдалечінь.

Сиріє стріха під дощами,
Вже хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.

«Земля»

У цьому вірші Маланюк описує Україну як землю, що завжди зростає у битвах, але водночас є жертвою історичних випробувань. Україна постає образом матері, яка страждає, але продовжує жити та боротися.

Теплий вітер пестить і гріє,
Причащає простором синь.
Знову пристрасний легіт: — Маріє!—
І принади земної краси.


«Псалми степу»

Маланюк осмислює український степ як символ свободи, нескореності та стихійної сили. Його рядки сповнені образів нескінченності простору, який є душею України.

Лежиш, скривавлена і скута,
Мов лебідь в лютім полоні.
Яка ж страшна Твоя покута!
Які глухі, жорстокі дні!

Міцна, як смерть, Твоя в’язниця,
В ній морок смороду і мла.
Невже ж Тобі ще може сниться,
Що вільна Ти колись була?

Що над ланів співучим злотом
Ти билась крилами в блакить?
А тут терпінням і скорботам
Життя віддало кожну мить.



Україна як жінка: символ любові та страждань

Євген Маланюк часто використовує образ України як жінки – матері, коханої, яку потрібно захищати  та берегти. У вірші «Молитва» він звертається до України як до святої жінки:

Та недаром, недаром весь степ кістками засіян,
І на кожнім хресті придорожнім розіп’ято біль.
Припонтійським степам породи степового Месію,
Мадонно Диких Піль!


Найвідоміші твори Євгена Маланюка

  • “Стилет чи стилос?” — центральний твір, де автор осмислює роль слова як зброї у боротьбі за ідею.

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п’яних птиць
Співа трава, ніким ще не зім’ята,
І вабить сном солодких таємниць,

Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів…
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.

  • “Ідуть і гинуть покоління” — вірш про історичну тяглість української боротьби, що відлунює у сучасності.


Не хочу, щоб всі стояли,

Мов сичів облізлих зграя,

І гукали глухо в землю:

“в чужині умру… умру”.

І скигліли довго й нудно.

Оглядаючись навтьоки,

Співчуваючи фальшиво

І мені, і журавлям…

Ні, я прошу, друже милий,

Заспівати наді мною

“Гей нум, хлопці, до зброї” –

Пісню бою й перемог.


Національна ідентичність у творчості Маланюка




Однією з провідних тем творчості Маланюка є утвердження національної ідентичності. Його вірші закликають до духовного пробудження, боротьби за свободу і збереження культурної спадщини. У поезіях, таких як Напис на книзі віршів”, автор рефлексує над роллю митця як борця за національну ідею.

Ось — блиском — булаву гранчасту
Скеровую лише вперед:
Це ще не лет, але вже наступ,
Та він завісу роздере.

Шматками розпадеться морок,
І ти, нащадче мий, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.

У вірші “Шевченко”, поет зображує Тараса Шевченка як символ нескореного українського духу, а у творах на тему еміграції відчувається його гірка туга за втраченим домом.

Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — “Кобзар
Тарас”
Він, ким зайнялось і запалало.
Скорше — бунт буйних майбутніх
рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.


“Варязька балада” – твір, сповнений героїзму та сили, що пробуджує національний дух.

Отак лежиш — замріяно-безсила,
А сходить ніч — і відьмою вночі
Ти розгортаєш кажанові крила…
І, поки по гаях кричать сичі,

По болотах скрегочуть млосні жаби,
Шепоче тьма і стогне в снах Дніпро —
Летиш, страшна й розхристана, на шабаш —

Своїх дітей байстрючу пити кров…


Чому варто читати Маланюка



Його поезія не лише надихає, а й нагадує про важливість національної гідності та любові до рідної землі. Твори Маланюка — це заклик до єднання, усвідомлення власної історії та культури. У часи війни та викликів сучасності його слова звучать напрочуд актуально.Особливо це прослідковується у творі «Уривок з поеми»:

Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той —
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров’ю крикнув Гонта.

…Даремно, вороже, радій —
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських —
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.


Євген Маланюк залишається прикладом того, як поезія може стати не лише мистецтвом, але й інструментом національного відродження. Його твори — це джерело сили для кожного, хто прагне відчути справжній український дух.





Вам також може сподобатися