П’єса Миколи Куліша “Мина Мазайло” стала значущим твором свого часу, що спонукала до глибокого переосмислення ролі мови у формуванні національної культури та власної ідентичності. Вивчаючи складні процеси українізації, цей твір торкається важливих тем збереження національної спадщини в умовах політичного тиску та культурної апропріації. “Мина Мазайло” не лише дає можливість краще зрозуміти історичні та культурні процеси 30-з років в радянській Україні, але й ставить перед нами важливі питання про важливість збереження рідної мови та культури. Це твір, що актуальний і сьогодні, змушує замислитися над тим, як залишатися вірним своєму корінню.
Хто автор твору “Мина Мазайло”?
Автором твору “Мина Мазайло” є Микола Куліш, видатний український письменник, драматург, режисер, представник “Розстріляного відродження” України. Він є одним із найвідоміших та найяскравіших представників української драматургії XX століття, автор багатьох відомих п’єс, серед яких «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната» та інших. У період з 1923 по 1934 роки Куліш написав близько 15 п’єс, основна частина з яких була поставлена на сцені театру «Березіль» в Харкові.
Дитинство та освіта Миколи Куліша
Микола Гурович Куліш (18 грудня 1892 — 3 листопада 1937) народився в родині заможного селянства в селі Чаплинка на Херсонщині (тоді – Таврійська губернія). Батьки віддали його до церковно-парафіальної школи, де Микола виявив себе здібним та старанним учнем. Завдяки підтримці місцевих інтелігентів, зокрема вчителя Володимира Губенка, йому вдалося продовжити подальше навчання. Після закінчення школи Куліш вступив до Олешківського міського училища, а пізніше — до Олешківської прогімназії (люди гуртом зібрали кошти для того, щоб Микола зміг і далі навчатися). В Олешках Микола проживав на квартирі у свого гімназійного друга Всеволода Невелля, де й зустрів свою майбутню дружину Антоніну Невелль.
Початок літературної діяльності Куліша
У підлітковому віці Микола почав писати сатиричні вірші, фейлетони та епіграми, які публікувались у рукописних журналах місцевих учнів. Вже тоді почав проявлятися його внутрішній талант та потяг до літератури та театру, організовуючи кружки та виступаючи з гумористичними сценками. В Олешках Микола Куліш робить свої перші драматичні спроби, створюючи яскраві образи з минулого. У 1913 році він пише свою першу п’єсу «На рыбной ловле», яка пізніше стане основою для комедії «Отак загинув Гуска».
Перша світова війна та революційні події
У 1914 році, після мобілізації на фронт під час Першої світової війни, Куліш став прапорщиком і брав участь у бойових діях. Його літературна діяльність не припинилася навіть на фронті — він писав вірші та одноактні п’єси, деякі з яких пізніше ставали відомими серед солдатів. Після закінчення війни та Лютневої революції 1917 року Микола Куліш активно долучився до громадської діяльності, стаючи прихильником революційних змін і нових соціальних ідеалів. Він був обраний головою Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.
Українська революція та громадянська війна
У 1919 році Куліш вступив до Червоної Армії, брав участь у боротьбі проти денікінців, а також займався організацією шкільної освіти на територіях, де він перебував. Після демобілізації він працював у різних регіонах України, керуючи органами народної освіти. Під час перебування в Єлисаветграді (тепер Кропивницький) він почав активно писати та редагувати газети, створюючи перші українські навчальні матеріали для дорослих, а також займався педагогічною діяльністю.
Микола Куліш палко вірив у світлі ідеї Жовтневої революції та комуністичні ідеали, сподіваючись, що комунізм може бути побудований на фундаменті українських традицій та згідно з потребами українського народу. Він переконано вважав, що цей шлях принесе Україні процвітання та свободу. Однак, з часом, він усвідомив, наскільки його уявлення були помилковими, і тільки згодом зрозумів всю трагічність того, що відбувалося, зокрема у контексті репресій і диктатури, які мали місце в радянському режимі.
Харківський період та розвиток літературної кар’єри Куліша
У 1925 році Куліш переїхав до Харкова, який на той час був столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки. Тут він став одним із лідерів українського літературного руху, активно співпрацював із театром «Березіль» і його режисером Лесем Курбасом, а також став членом літературної організації «ВАПЛІТЕ». У Харкові почав створювати свої найвідоміші п’єси — «Народний Малахій» (1927), «Мина Мазайло» (1929) і «Патетична соната» (1929), які мали величезний вплив на розвиток української драматургії. Ці твори, зокрема «Мина Мазайло», були гострою сатирою на соціальні та політичні процеси того часу, викриваючи фальш і лицемірство в суспільстві. Зокрема, п’єса «Мина Мазайло» нещадно критикує явища національного пристосуванства та сумні наслідки соціальних ідеалів радянської революції.
Репресії та арешт Миколи Куліша
Незважаючи на популярність його п’єс, з початку 1930-х років творчість Миколи Куліша почала зазнавати жорсткої критики з боку радянської влади. Його п’єса «Маклена Граса» (1933) була звинувачена у буржуазному націоналізмі та класовій ворожнечі, і вже у 1934 році Куліш був заарештований за зв’язки з націоналістичними колами, а також за свою літературну діяльність, яка була не до вподоби чинній владі. Після арешту Миколи Куліша за звинуваченнями у терористичній діяльності, він був засуджений до 10 років позбавлення волі та відправлений до Соловецьких таборів. Там він перебував в умовах суворої ізоляції, але навіть у в’язниці не припиняв писати.
Смерть та реабілітація пам’яті Миколи Куліша
Микола Куліш загинув 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, під час масових розстрілів українських інтелігентів та діячів культури. Його смерть стала частиною трагедії Розстріляного відродження, коли багато талановитих українських письменників і діячів культури були репресовані та загинули від рук “совєцьких катів”. Лише у 1956 році, після смерті Йосипа Сталіна, Микола Куліш був реабілітований радянською владою за відсутністю складу злочину.
Сьогодні Микола Куліш вважається одним із найвизначніших драматургів і письменників України. Його п’єси, і зокрема «Мина Мазайло», продовжують вивчати в школах і університетах. Куліш увійшов до історії української літератури як автор, чия творчість, незважаючи на репресії та гоніння, залишила величезний вплив на розвиток української культури. Йому присвячено численні дослідження, пам’ятники та вулиці, названі його іменем.
Історія створення п’єси “Мина Мазайло”
П’єса «Мина Мазайло» Миколи Куліша була написана у 1929 році та стала однією з найвідоміших в українській драматургії XX століття. Це сатирична комедія, яка викриває соціальні та політичні явища того часу, зокрема, тенденцію до національного пристосуванства, зневагу до української мови та культури, а також проблеми ідентичності.
Ідея та передумови створення “Мини Мазайло”
«Мина Мазайло» — це алегорична і сатирична історія, що висміює явище національного однозначного пристосуванства, яке стало характерним для перших років радянської влади. П’єса зосереджена на протиріччях між «новим» радянським устроєм та старими, ще не знищеними, традиціями й ідеалами української національної культури. У центрі п’єси — Мина Мазайло, персонаж, котрий намагається «перейти» на російську мову, щоб стати більш «просунутим» та «модним» у новому радянському суспільстві.
Куліш почав писати «Мина Мазайло» після знайомства з критичною ситуацією у радянському суспільстві, де, попри офіційну політику українізації, ставало помітним відчуття національної самоцінності та зневага до рідної мови. П’єса була написана саме в період, коли в Україні почали проявлятися перші ознаки «великої українізації», а згодом і відхід від цього процесу, коли національна ідентичність та культура виявились під серйозним тиском.
Тема і зміст “Мина Мазайло”
Основним сюжетом п’єси є конфлікт між Миною Мазайлом — чоловіком середнього віку, який вирішив змінити своє прізвище та перейти на російську мову, — і його родиною. Він намагається пристосуватися до нових радянських стандартів, які для нього передбачають відмову від української ідентичності, й сподівається, що таким чином отримає більше можливостей для кар’єрного росту.
Протистоїть Мазайлу його родина, що намагається відстояти свою мову та культурні цінності. Всі ці події відбуваються через призму гумору, абсурдності та сатири. Особливий акцент зроблений на тому, як у радянському суспільстві люди прагнуть змінити себе заради вигоди, ставши частиною нової радянської еліти, навіть якщо це означає відмову від власних коренів.
Структура п’єси “Мина Мазайло”
П’єса складається з трьох актів і має яскраві комічні моменти, що доповнюють глибоку соціальну критику. Куліш використовує у творі багатий лексикон і стиль, що відображає різноманітність суспільних і культурних рівнів. «Мина Мазайло» — це комедія, але в ній присутня гірка сатира, що наголошує на абсурдності прагнення до «модного» радянського способу життя за рахунок відмови від рідної культури.
Відгуки та реакція на п’єсу “Мина Мазайло”
П’єса була написана в умовах культурного і політичного тиску, коли націоналізм і українське самовизначення були піддавались різкій критиці з боку радянської влади. «Мина Мазайло» здобула популярність серед широкої аудиторії, однак викликала неоднозначну реакцію в колах радянських ідеологів. Офіційна критика п’єси була негативною, її обвинувачували в націоналізмі та недостатній революційності. Зокрема, критика була спрямована на те, що п’єса викривала лицемірство тих, хто намагався відмовитися від української мови та культури задля «кращої» соціальної позиції в радянському суспільстві. Таке ставлення до культури виглядало занадто вільнодумним і не відповідало радянській політиці. Згодом п’єсу заборонили, і вона не була поставлена на сцені протягом кількох років.
Сьогодні «Мина Мазайло» є визнаною класикою української драматургії, її вивчають у школах і університетах, а також ставлять на сценах театрів. П’єса продовжує залишатися актуальною завдяки своїй глибокій сатирі, що торкається теми національної ідентичності, пристосуванства і боротьби за культурні цінності. Куліш виявився надзвичайно точним у своїй критиці соціальних явищ, багато з яких залишаються актуальними й сьогодні.
Сюжет п’єси “Мина Мазайло”
Сюжет п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша описує трагі-комічну ситуацію, яка виникає через прагнення головного героя, харківського службовця Мину Мазайла, змінити своє українське прізвище на російське, вважаючи це необхідним кроком для досягнення успіху в радянському суспільстві.
Перша дія п’єси “Мина Мазайло”
Дія розгортається в родині Мазайлів, де відбувається сварка через бажання Мини змінити своє прізвище. Він вирішує замінити «Мазайло» на «Мазєнін», вважаючи, що це допоможе йому просунутися службовими сходами. Сім’я розділяється на дві групи: мати Лина, дочка Рина і тітка Мотя підтримують це рішення, а син Мокій, який є свідомим українцем, рішуче виступає проти. Мокій хоче змінити своє прізвище на «Мазайло-Квач» і відстоює свою позицію на користь української культури та мови. Сімейний конфлікт стає все більш напруженим.
Друга дія п’єси “Мина Мазайло”
Мина вирішує найняти вчительку російської мови, щоб краще вимовляти російські слова, і продовжує наполягати на своїй ідеї змінити прізвище. Однак Мокій ще більше заглиблюється в українську мову і культуру, а тітка Мотя, яка приїхала з Курська, ще більше підливає олії в полум’я, виступаючи за російське походження та зневажаючи все українське. Вчителька не може досягти успіху у навчанні Мину правильній російській вимові, що додає ще більше абсурду ситуації.
Третя дія п’єси “Мина Мазайло”
Конфлікт досягає апогею, коли сім’я вирішує провести родинну нараду. В цей час Мокій продовжує захоплюватися українською мовою та сперечається з тіткою Мотею та її поглядами на культуру. Дядько Тарас, який приїхав з Києва, намагається втрутитися в суперечку, але також виявляється мрійником і не розуміє реальної ситуації. Мокій закликає своїх друзів-комсомольців, щоб вони підтримали його погляди, але в результаті боротьба за українське мовлення залишається не вирішеною, а родина продовжує сваритися через різні погляди.
Четверта дія п’єси “Мина Мазайло”
Нарешті, Мина отримує підтвердження, що його прізвище змінено на російське — Мазєнін. Уся родина радіє, але Мокій відчуває себе вигнанцем у власній родині. Мина разом із дружиною та тіткою Мотєю уявляють себе в нових образах, намагаються адаптуватися до нової ролі в суспільстві. Однак, коли вони дізнаються, що його звільнили з роботи за непокору українізації, радість від зміни прізвища миттєво розвіюється. Мокій вирішує не міняти своїх поглядів, а Мина опиняється в ситуації, де його прагнення до «успіху» не призводять до бажаного результату.
«Мина Мазайло» є класичною українською комедією з елементами сатири, яка показує абсурдність намагань покинути власну національну ідентичність заради кар’єрного зростання та соціальної пристосованості. Автор показує, як смішні й трагічні спроби героя змінити своє прізвище відображають ширші соціальні та культурні проблеми того часу.
Характеристика головних героїв п’єси Миколи Куліша “Мина Мазайло”
У п’єсі Миколи Куліша «Мина Мазайло» зображено декілька важливих персонажів, кожен з яких має яскраво виражену індивідуальність та представляє різні соціально-культурні та національні позиції.
Характеристика Мини Мазайла
Головний герой комедії, харківський службовець середнього віку, що прагне змінити своє українське прізвище на російське — Мазєнін, щоб підняти свою кар’єру та соціальний статус. Мина намагається відмовитися від своєї української ідентичності та всіма силами хоче вписатися у радянське суспільство, яке в той час надає перевагу російськомовним людям. Він зображений як людина, яка через власні комплекси та страх перед майбутнім готова зректися свого коріння, аби досягти певних переваг. Його абсурдні вчинки, прагнення змінити прізвище, а також смішні роздуми про майбутнє родини стають джерелом комізму, показуючи його безсилий протест проти свого становища в суспільстві.
Характеристика Килини Мазайло
Лина Мазайло дружина Мини, яка підтримує його рішення та завжди готова допомогти чоловікові у досягненні мети. Вона виступає як покірна дружина, що не має власних переконань у питанні національної ідентичності та просто підкоряється волі свого чоловіка. Килина активно допомагає з планами щодо зміни прізвища Мазайло, а також з пошуками вчительки російської мови.
Характеристика Рина Мазайло
Мокрина — дочка Мини та Лини. Вона має власні погляди на ситуацію, проте, на відміну від батька, намагається підтримати українську мову. Рина перебуває у конфлікті з батьковими прагненнями, але, зважаючи на намагання батька змінити прізвище, намагається вплинути на ситуацію через маніпуляції, сподіваючись, що в кінцевому підсумку її батько змінить свої рішення.
Характеристика Мокія Мазайла
Мокій — син Мини та Лини, свідомий українець, який не підтримує прагнень батька змінити прізвище («він кругом український»). Мокій захоплюється українською мовою та культурою, він вперто тримається за свої переконання, що ще більше підкреслює комічність ситуації, коли він стає об’єктом маніпуляцій з боку своєї матері та сестри. Його відмова прийняти рішення батька символізує збереження національної ідентичності та опір асиміляції, схожий з дядьком Тарасом.
Характеристика Уля Розсохіна (Розсоха)
Уля Розсоха — подруга Рини Мазайло, яка спочатку намагається підтримати батька Рини в його планах, але поступово стає його прихильницею та захоплюється Мокієм. З її допомогою Рина хоче відвернути увагу Мокія від українізації та переконати його змінити погляди. Однак, Уля сама змінює своє ставлення до української мови та знаходить в Мокії того, хто здатен зміцнити її власну ідентичність.
Характеристика Тьоті Моті (Мотрона Розторгуєва)
Мотря – рідна сестра Лини, яка приїжджає з Курська і є яскравим представником російськомовної частини радянського суспільства. Тьотя Мотя зневажає все українське і вважає себе частиною великої російської нації, що ще більше загострює конфлікт між поколіннями в родині Мазайлів. Цитата, яка її краще за все характеризує: «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной».
Характеристика Тараса Мазайла
Тарас Мазайло — брат Мини, гоноровий житель Києва. Він підтримує українську мову, але його ставлення до неї є досить поверхневим і мрійливим. Тарас постійно вступає в суперечки з Мокієм, часто проявляючи нелогічність у своїх переконаннях, що додає фарсового ефекту до образу цієї особи. Дядько Тарас такий, що в нього “кури по-українському говорять».
Ці персонажі допомагають створити у творі складну картину культурно-національних конфліктів, через комічні та абсурдні ситуації розкриваючи проблеми національної ідентичності та соціальної адаптації в умовах радянської реальності.
Цитати з п’єси Миколи Куліша “Мина Мазайло”
П’єса Миколи Куліша “Мина Мазайло” є одним із найяскравіших творів, що порушує питання ідентичності, мовної політики та взаємовідносин між українським і російським в контексті радянської реальності. Автор майстерно зображує внутрішній конфлікт героя Мини Мазайла, який намагається знайти своє місце в суспільстві через мову та культурну належність. Куліш через комічні ситуації, з одного боку, підкреслює абсурдність національної самоідентифікації, а з іншого — демонструє драму особистості, яка хоче знайти свій голос у суспільстві, де мова часто стає предметом політичної боротьби. Протягом п’єси ми спостерігаємо, як на прикладі сім’ї Мазайлів розгортаються різноманітні погляди на українську мову, її значення та роль в житті персонажів:
- “По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце — орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі…” (Мина Мазайло)
- “Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованой.” (Тьотя Мотя)
- “Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!..” (Мокій Мазайло)
- “Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків». Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?” (Тоьотя Мотя)
- “А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає.” (Дядько Тарас)
- “Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя — то є все…” (Тьотя Мотя)
- “Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі “Дні Турбіних” — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, «Дні Турбіних». Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани!” (Тьотя Мотя)
- “Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…” (Мокій Мазайло)
- “…написи в “Звенигорі” — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…” (Мокій Мазайло)
- “Нехай ми шовіністи, нехай… Проте ми расєйщини в нашій мові ніколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово «універсал», а ви «маніфеста» заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га?.. Рідне слово «пристрій» ви на «апарат» обернули, а забули, як у народній мові про це говориться? Що без пристрою і блохи не вб’єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю — слово «просорушка» за «шеретовку» править, і це така українізація, питаюсь, га? Самі ви ще не шеретовані, і мова ваша радянська нешеретована…” (Дядько Тарас)
- “Українізатори! А чого б головного командувателя війська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хіба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане!” (Дядько Тарас)
- “Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?” (Рина Мазайло)
Завдяки своїй п’єсі Микола Куліш змушує нас замислитись над важливістю мови як елементу національної ідентичності, а також над соціальними та політичними процесами, які впливають на цей аспект. Мова в “п’єсі”Мина Мазайло” постає не просто як інструмент комунікації, а як важливий фактор самовизначення та боротьби за власне місце в соціумі. Протистояння між українським і російським, втілене в персонажах, демонструє не лише комічні моменти, а й серйозну драму особистості, яка намагається орієнтуватися в складному суспільстві, де мова стає не тільки маркером культурної приналежності, а й елементом маніпуляцій та політичних ігор.
Вплив на культуру п’єси Миколи Куліша “Мина Мазайло”
Твір Миколи Куліша “Мина Мазайло” є справжнім шедевром української драматургії, який має глибокий та вагомий вплив на культурний розвиток України. Це не просто комедія — це блискуча сатирична вистава, що з гострою іронією розкриває складні соціально-політичні реалії та мовні конфлікти України періоду сталінської українізації. Куліш майстерно поєднує сміх і трагедію, створюючи образи, які не тільки розважають, але й змушують замислитися над важливими питаннями національної самосвідомості, ідентичності та мовної політики.
Вплив “Мина Мазайло” на літературу та театр
“Мина Мазайло” є одним із найяскравіших прикладів українського театрального модернізму. П’єса не лише стала еталоном сатиричної комедії, але й вплинула на розвиток театрального мистецтва, породивши нові підходи до дії та персонажів. Вона демонструє іронічне ставлення до класичних форм драми, використовуючи елементи фарсу та абсурду. Крім того, п’єса заклала основи для театральних постановок, що порушують соціальні й політичні теми, зокрема у контексті національної ідентичності та мовної політики. Тема українізації, що через Мазайла постає як фарс, відображає абсурдність деяких політичних ініціатив того часу.
Мовна політика і національна ідентичність
“Мина Мазайло” вказує на важливість мови як елемента національної ідентичності. Мина, головний персонаж п’єси, хоче змінити своє ім’я та мовну ідентичність на більш “російську” і тим самим досягти соціального та кар’єрного зростання, що є прямим відображенням абсурдності українізації, яка розвивалась в той період. Це також показує проблему самоусвідомлення ідентичності українців у контексті радянської влади та політики асиміляції. Відкриття цієї теми через гумор і сатиру допомогло порушити важливі культурні питання, які були актуальними як для того часу, так і для подальших поколінь.
Критика радянської політики
У п’єсі також міститься явна критика радянської політики українізації, що була провалена через небажання національних меншин (особливо росіян) прийняти українську мову та культуру. Микола Куліш через сатиру і гумор показав абсурдність ідеї «перехідності» і «підлаштування» під політику того часу, в якій мова ставала інструментом контролю та маніпуляції. Це важливий аспект п’єси, який залишався актуальним протягом багатьох десятиліть після її написання.
Вплив на соціально-політичну ситуацію
“Мина Мазайло” активно ставить питання національної самосвідомості та політичної доцільності, що в умовах тоталітарного режиму СРСР могло викликати дискусії серед громадськості і навіть призвести до цензури. П’єса стала важливою частиною української культурної спадщини, що нагадує про важливість боротьби за національну ідентичність і збереження рідної мови у складних політичних умовах.
Іронія та гумор “Мина Мазайло”, як метод соціального критицизму
Куліш використовує іронію та гумор для того, щоб висвітлити важливі соціальні й політичні теми, що додає п’єсі особливого шарму. Цей підхід дозволяє донести до глядача чи читача глибокі ідеї через сміх, змушуючи при цьому задуматись над серйозними питаннями, такими як конфлікти між національними ідентичностями, мовні упередження та соціальна нерівність. Іронія п’єси дозволяє розкрити смішне і трагічне одночасно, наголошуючи на суперечностях суспільства того часу.
Культурна спадщина та подальші генерації
Вплив п’єси на культурну спадщину України також проявляється в тому, як вона надихає пізніші покоління митців і письменників на роздуми про національну ідентичність, роль мови в суспільстві та культурні трансформації. П’єса залишається важливим об’єктом досліджень, публічних дискусій та театральних постановок.
П’єса “Мина Мазайло” Миколи Куліша є одним із найбільш вагомих творів української драматургії, що не лише має значний вплив на театр, а й активно змушує замислитись над питаннями національної ідентичності, мовної політики та соціальної нерівності. Її актуальність не зменшується з часом, а іронія та сатира залишаються важливими інструментами для критики суспільних проблем. Через критику радянської політики українізації, п’єса стала не лише важливим культурним явищем, а й внесла свій вклад у збереження національної пам’яті й культурної самосвідомості українців.
