Богдан-Ігор Антонич – один із найяскравіших голосів української поезії ХХ століття, поет-лемко, який жив лише 28 років, але залишив спадщину, сповнену сонячної енергії, міфологічних образів та любові до природи. Народжений на Лемківщині, він творив у Львові, поєднуючи фольклор, релігійну символіку та модерністські експерименти. Його вірші – це гімн життю, де кожна травинка дихає, а світ здається казковим садом. Твори Антонича входять до шкільної програми, зокрема для 11 класу, де вивчають збірки “Три перстені” та “Зелена Євангелія”. У цій статті ми зібрали Богдан-Ігор Антонич найкращі вірші – короткі, наче перлини, з акцентом на теми природи, Різдва та кохання. Від “Зелена Євангелія” до “Вишні” – ці поезії надихають покоління. Читайте повні тексти, щоб відчути пульс його слова.
Короткі вірші Богдана-Ігора Антонича
Богдан-Ігор Антонич вірші короткі – це есенція його стилю: лаконічні, але насичені образами. Вони часто входять до шкільної програми для 11 класу, де учні аналізують фольклорні мотиви та неопаганізм поета. Ось кілька прикладів, що демонструють його майстерність у стислій формі.
“Зелена Євангелія”
Цей вірш з однойменної збірки 1938 року – один із найвідоміших. Антонич переосмислює біблійні мотиви через призму природи, де весна стає каруселлю, а земля – стобарвним сонцем. Богдан-Ігор Антонич Зелена Євангелія – текст, що сповнений екстазу.
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!
“Вишні”
Богдан-Ігор Антонич Вишні – поезія, натхненна лемківськими краєвидами. Вірш повний сонячної пишноти, де вишні цвітуть “кучеряво й п’янко”, а поет згадує себе хрущем на гілках Шевченкових вишень. Це гімн Україні, біблійній і зоряній.
Вишні
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Цей вірш – ключ до розуміння Антонича: природа для нього не фон, а жива істота, повна містики та любові.
Вірші про Різдво та колядки
Антонич майстерно поєднував християнські традиції з язичницькими мотивами. Богдан-Ігор Антонич Різдво та Богдан-Ігор Антонич вірші коляда – це твори з “Три перстені” (1934), де Бог народжується не в яслах, а на санях у лемківському містечку. Вони ідеальні для святкового настрою.
“Різдво”
Короткий, але потужний текст, де лемки приносять місяць замість зірок. Богдан-Ігор Антонич Різдво – вірш про єдність неба й землі.
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.
“Коляда”
Богдан-Ігор Антонич вірші коляда – це поезія про сонце в крисані та слов’янське Дитя. Вірш наповнений рухом саней і снігом, що стелиться життям.
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі наче у сарни.
Ходить сонце у крисані,
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.
Вірші про кохання та маленькі шедеври
Богдан-Ігор Антонич вірші про любов – це не сентиментальні балади, а інтимні роздуми про неземне почуття. Богдан-Ігор Антонич вірші маленькі часто торкаються теми кохання через метафори. Ось “Любов” – штудерний тріолет, де поет іронізує над “незземністю” почуттів.
“Любов”
за дужки викинена невідома,
незнаний косинус днів наших літа.
В далекій подорожі, навіть вдома
дарма шукати слів її німих.
Коли здається: пустку переміг,
приходить тиха, наче ніч, утома.
Усміхнені, штудерні тріолети,
мов лід холодні, кажуть нам даремно,
вмовляють, що любов це річ неземна.
О, де ти є, незнана, о, де є ти?
Чи кинув хто на тебе анафему?
А може, винайшли тебе поети,
щоб до згучних сонетів мати тему.
Антоничівські поезії – це запрошення до світу, де кожне слово цвіте, як вишня. Від маленьких шедеврів до глибоких гімнів природі, вони вчать любити життя. Читайте Антонича, і ваш світ наповниться сонцем – адже, як писав поет, “усоте прославляю буйноту життя!”. Нехай ці вірші стануть вашим оберегом у щоденних мандрах.
