Маруся Чурай, дівчина-легенда, стала однією з найбільш захоплюючих постатей в історії української культури та фолькльору. Її ім’я нерозривно пов’язане з початками української жіночої та романтичної лірики, а її творчість, мов невидимий місток, поєднувала художні образи з реальними подіями того часу. Більшість фактів про її життя досі залишається в тумані — навіть точна дата народження невідома. Тому кожне нове покоління, відкриваючи для себе Марусю Чурай, постійно задається питанням: де правда, а де вигадка? Розглядаючи Марусю Чурай як персонажа в контексті української літератури та фольклору, можна побачити глибину її образу, вплив на українську поезію та музику, а також зв’язок з народними традиціями і культурною спадщиною.
Легенда про Марусю Чурай
Історія Марусі Чурай є однією з найбільш відомих та трагічних легенд українського фольклору, що поєднує в собі елементи народної поезії, музики та драматичної долі. Маруся Чурай жила у 17 столітті в Полтаві (прийнято вважати, що вона народилася близько 1625 року, а головні період її творчості припадав на період Хмельниччини), і вона здобула популярність завдяки своєму таланту до пісенної майстерності. Історія її життя, повна болю, розчарування і боротьби, увійшла в українську культуру як символ жіночої стійкості, гідності та боротьби за свою правду. Марусю Чурай часто називають українською Сапфо (одна з найвідоміших античних поетес, чия творчість стала символом жіночої поезії).
Початок життя Марусі Чурай
Згідно з народними переказами, Маруся Чурай була дочкою багатого козака, що дав їй можливість отримати освіту, зокрема вміння грати на музичних інструментах і співати. Вона була надзвичайно гарною дівчиною, і в народі її дуже цінували не лише за зовнішність, а й за її творчу обдарованість. Вважалося, що Маруся мала надзвичайний голос, що міг заворожити кожного, хто її чув.
Маруся Чурай стала відомою пісняркою, авторкою численних народних пісень, які користувалися великою популярністю серед селян та козаків. Її пісні були сповнені глибокого емоційного змісту, в них часто відображались любовні переживання, трагедії, розлуки та страждання, що робило їх дуже близькими та зрозумілими для простих людей.
Як виглядала Маруся Чурай?
Олексій Шкляревський у своєму нарисі «Маруся Чурай, малоросійська співачка» дає дуже детальну і образну характеристику зовнішності цієї легендарної дівчини. Він описує Марусю як маленьку, струнку, злегка худорляву, але водночас елегантну молоду жінку. Її мініатюрна статура, на перший погляд, нагадує струну, а її ніжні руки та ноги додають ніжності образу.
Особливу увагу письменник приділяє її обличчю: він описує його як матове, засмагле, з легким рум’янцем, що надає йому життєвого блиску. Очі Марусі, карі й виразні, розташовані під густими бровами, а довгі вії підкреслюють її чарівність. Шкляревський також згадує її чорне, як смола, волосся, яке було заплетене в густу, широку косу, що спадала до колін, додаючи її вигляду ще більше загадковості й величі.
Захоплення викликає і її ротик — маленький, з білими зубами, схожими на перламутр, а губи мають ніжний рожевий відтінок, що нагадує червоний мак. Проте разом із цією ніжністю в образі Марусі присутні й риси рішучості: її чоло трохи гладеньке і сухе, а ніс — трохи дугоподібний, з виразною горбинкою, що додає їй енергійності й характеру. Таким чином, образ Марусі, створений Шкляревським, поєднує в собі як ніжність і жіночність, так і силу та рішучість.
Трагедія кохання Марусі Чурай та зрада
Головна трагедія в житті Марусі Чурай пов’язана з її коханням до молодого козака на ім’я Гриць. Згідно з однією з найвідоміших версій легенди, Гриць був коханцем Марусі, але він зрадив її, обравши іншу дівчину. Ця зрада стала для Марусі тяжким ударом, що змусило її впасти в глибокий емоційний стан і розпочати написання пісень, які стали відомими в народі.
Однією з найвідоміших пісень, що приписується Марусі Чурай, є «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», що стала справжнім символом її болісного переживання кохання та зради. В пісні йдеться про невідповідність між почуттями закоханої дівчини та зрадливими діями її обранця. Це стало виразом її страждань, гіркоти та образи через те, що її кохання було несправедливим чином змарноване.
Згідно з іншими версіями історії, Гриць після своєї зради щиро покаявся і повернувся до Марусі, але через її гіркоту та біль уже не зміг відновити їхні стосунки. Цей момент глибокої душевної травми, ймовірно, закарбувався в її творчості, і пісні стали способом, через який вона могла виразити свої переживання.
Суд і смерть Марусі Чурай
За однією з версій легенди, Марусю обвинувачували в отруєнні Гриця через його зраду з іншою, хоча доказів її вини не було. Однак вона заперечувала свою провину і стверджувала, що не могла цього зробити, адже хоч її серце розривалося від болю і страждань через його зраду – вона щиро його кохала і не могла заподіяти йому лиха. В деяких варіантах легенди говориться, що, незважаючи на обвинувачення, Марусю було виправдано, проте моральна травма і глибокий внутрішній конфлікт, який вона переживала, не дали їй змоги залишатися в спокої. Сама історія її суду відображала важливий аспект життя того часу, коли жінки часто ставали об’єктами знущань і несправедливих судових процесів через свої стосунки з чоловіками.
Марія Чурай померла від тяжких переживань і душевних мук, хоча конкретні деталі її смерті в легендах різняться. В деяких версіях вона помирає від серцевого болю, в інших — її смерть є результатом самогубства. Пісні, які вона створила за свого життя, стали її спадщиною, і вони передавались з покоління в покоління, набуваючи популярності серед українського народу.
Вплив творчості Марусі Чурай на українську культуру
Історія Марусі Чурай, хоч і є сумною та трагічною, має величезне значення для української культури. Її пісні стали невід’ємною частиною народної музичної спадщини. Вони відображали не лише особисті переживання героїні, а й були глибоким відображенням народних почуттів, таких як любов, зрада, болісна розлука і надія. Через свою пісенну спадщину, Маруся Чурай стала символом української жіночої гідності, внутрішньої сили та боротьби за свою правду. Її творчість дала можливість багатьом поколінням жінок відчути себе частиною великої історії, де кожна особиста трагедія є частиною колективної пам’яті народу. Вона стала уособленням не тільки жіночої долі, а й тієї боротьби за гідність і любов, яку можна знайти в серці кожного українця.
Таким чином, хоча Маруся Чурай і була реальністю лише у контексті легенди, її пісні та образ стали символом незламності, сили духу та безсмертя народної пам’яті.
Пісні Марусі Чурай та їх значення
Пісні Марусі Чурай є важливою частиною української народної музичної спадщини. Вони стали символом жіночої гідності, болю від кохання, страждання від зради та глибокої емоційної сили, що вирізняє творчість Марусі серед інших народних пісень. Хоча достеменно не відомо, скільки пісень вона написала (за деякими даними близько 20 пісень), деякі з них, які приписуються їй, здобули надзвичайну популярність і стали невід’ємною частиною української культурної спадщини. Пісні Марусі Чурай — це не лише вираз її власних переживань, але й вираження спільних для багатьох українців тем і почуттів, таких як кохання, розлука, зрада і боротьба.
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці»
Ця пісня є, мабуть, найвідомішою, яку приписують Марусі Чурай. Вона є виразом болю від кохання, зради та розчарування, що пронизує душу героїні. У пісні дівчина просить Гриця не ходити на вечорниці, бо це принесе їй біль, оскільки вона відчуває, що його серце належить іншій.
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці!
Котрая дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Прийшов вівторок – зіллячко варила,
А в середу рано Гриця отруїла.
Як прийшов четвер – та вже Гриць помер.
Прийшла п’ятниця – поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
“Нащо ти, дочко, Гриця отруїла?”
“Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має,
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!
Нехай він не буде ні їй, ні мені,
Нехай достанеться Гриць сирій землі!
Оце тобі, Грицю, я так і зробила,
Що через тебе мати мене била!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата –
Із чотирьох дощок дубовая хата!”
«Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» є класичним прикладом народної лірики, де особисті переживання перетворюються на колективний досвід. Зрада, відчуття безпорадності перед нею, внутрішній біль, що розриває серце — це ті теми, які знайомі багатьом людям, і тому пісня стала такою популярною. Вона розповідає про те, як важливою є вірність у стосунках, про душевний біль від зради, а також про те, як важко зберігати гідність і любов у таких умовах.
«Зажурилась Україна, зажурилася»
Ця пісня також часто асоціюється з Марусею Чурай, хоча її текст є більш загальним і містить політичний підтекст. Пісня «Зажурилась Україна» вказує на біль і тугу за рідною землею, що страждає від нападів, поневолення і боротьби за свободу.
Зажурилась Україна, бо нічим прожити:
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Котрі молодії — у полон забрато;
Як заняли, то й погнали – до пана, до хана.
Годі тобі, пане-брате, Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу. Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях, а в закаулку
Дамо тому стиха лиха та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою, а я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала проміж козаками.
Ой козак до ружини, бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука!
Ця пісня не тільки висловлює сум за втраченою свободою і переживання за долю України, а й є закликом до боротьби, прагнення змінити ситуацію. Вона символізує зв’язок між особистими почуттями та великими історичними подіями, підкреслюючи, що страждання особи часто є частиною більших, суспільних процесів.
«Ой, на горі та й женці жнуть»
Ця пісня — ще один важливий твір, що зазвичай асоціюється з творчістю Марусі Чурай. Вона описує типову сцену з життя села: на полі працюють жінки, що жнуть жито. Проте в цьому контексті пісня не лише описує фізичну працю, а й містить елементи ліричні, в яких звучать роздуми про долю, працю, і взаємини між людьми.
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою, Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко веде своє військо,
Військо запорізьке, Хорошенько.
Гей, долиною, Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною, Гей, широкою,
Необачний.
“Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку, Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною, Гей, широкою,
Необачний!”
“Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною, Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню, та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною, гей, широкою,
Не журися!”
Ця пісня має яскраво виражену народну символіку, вона є виразом єдності та гармонії з природою. У той самий час через просту, але глибоку картину сільського життя вона акцентує увагу на важливості кожного моменту в житті людини, кожної дрібниці, що є частиною цієї великої гармонії. Вона символізує важливість праці, спільних зусиль, які приводять до спільних досягнень і результатів.
«Засвистали козаченьки» або “Засвіт встали козаченьки”
Пісня «Засвистали козаченьки» є однією з тих, що часто приписують Марусі Чурай, і вона розповідає про драматичну ситуацію, в яку потрапляє героїня, зокрема через розлуку з коханим. Пісня зображує не тільки особисту трагедію, але й розкриває універсальну тему труднощів, з якими стикаються люди в умовах невизначеності життя. Вона виражає болісну емоцію героїні, яка через свою розлуку і переживання за обранця знаходить своєрідну втіху в молитвах і надії на його повернення.
Засвистали козаченьки – в похід з полуночі,
Заплакала Марусенька свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько – не плач, не журися,
Та й за свого миленького Богу помолися!
Зійшов місяць над водою, а сонця немає.
Мати сина в доріженьку слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку, іди, не барися,
За чотири неділеньки додому вернися!»
«Ой рад би я, стара мати, ще й раніш вернуться,
Та щось кінь мій вороненький в воротях спіткнувся.
«Засвистали козаченьки» розкриває глибокі емоційні переживання героїв через розлуку, сум і спільну віру в повернення. Вона є відображенням народних цінностей: любові, віри, надії на повернення та патріотизму. Пісня також є своєрідним роздумом про важкість життя і несправедливість долі, що перетворюється на філософське і життєве осмислення подій, які виходять за межі особистого контролю.
«Віють вітри, віють буйні»
«Віють вітри, віють буйні» — одна з тих народних пісень, яка глибоко відображає емоції та переживання закоханої дівчини, що зазнала розлуки з коханим. Приписувана Марусі Чурай, вона є зразком народної лірики, насиченої почуттями суму, туги й розчарування. У цій пісні передається складний емоційний стан героїні, яка страждає від розлуки, і її серце переповнене болем, який не можна втамувати ні сльозами, ні словами. Героїня пісні не може знайти полегшення, адже з розлукою не можна примиритися, а сама вона відчуває, що час і відстань між ними стають все більшими та невідворотними.
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?
Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!
Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.
До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?
Пісня «Віють вітри, віють буйні» — це глибокий та емоційний твір, який розкриває внутрішні переживання людини, котра переживає біль розлуки та втрату. Вона торкається тем кохання, суму, самотності та надії на повернення. Пісня висвітлює важливість не тільки любові, але й тих обставин, що змушують нас шукати силу в собі для того, щоб витримати біль, який ми не можемо змінити.
Пісні Марусі Чурай, хоч і стали частиною українського народного фольклору, мають значно більший культурний контекст, ніж просто пісенний твір. Вони є виразом душевних переживань, і в кожній із них відображаються ті універсальні теми, що переживали не тільки героїня, але й тисячі людей, що жили в той час. Пісні Чурай стали важливим елементом в українському фольклорі, зберігаючи в собі не лише особисті трагедії, але й біль і надії українського народу.
Образ Марусі Чурай у творчості Ліни Костенко
Однією з найвідоміших художніх інтерпретацій образу Марусі Чурай є роман Ліни Костенко «Маруся Чурай». Цей роман, опублікований у 1979 році, став важливою подією в українській літературі, оскільки авторка вдало поєднала елементи історії, фольклору та поезії в один унікальний літературний твір.
Роман «Маруся Чурай» є художнім дослідженням не лише особистості цієї жінки, але й загальних проблем, пов’язаних із людською долею, боротьбою за правду та відновленням моральних засад. Ліна Костенко реконструює життя Марусі Чурай як дівчини, що пережила трагічне кохання, але водночас була сильною і впертою особистістю, яка прагнула жити по совісті, зберігаючи свою гідність навіть у найважчі моменти.
У своїй інтерпретації Ліна Костенко намагається розкрити всю складність і багатогранність образу Марусі. Вона показує її як жінку, яка жила не тільки у світі власних переживань, але й була невід’ємною частиною українського народу. Авторка використовує багатий історичний контекст, поєднуючи його з національними переживаннями, що дає можливість краще зрозуміти, чому пісня Марусі стала справжнім народним скарбом.
Окрім того, роман Костенко розкриває тему народної пісні як інструменту боротьби та збереження культурної ідентичності. Пісня для Марусі Чурай — це не просто спосіб вираження емоцій, а й спосіб збереження пам’яті про важливі моменти життя, про відносини та зв’язок між людьми, про історичні події. Саме через пісню Маруся змогла зберегти себе, свою душу, свої почуття, і водночас передати це все через покоління.
Марія Чурай – це не просто історична постать чи фольклорний персонаж. Вона стала образом, що відображає глибокі почуття, стійкість духу і боротьбу українського народу через віки. Її пісні продовжують жити у серцях людей і сьогодні, нагадуючи про важливість збереження культурної спадщини, гідності та любові. Внесок Марусі Чурай у розвиток української музичної та літературної культури беззаперечний, а її пісні, як вияв справжнього народного духу, залишаються невід’ємною частиною національної ідентичності.
