Комедія «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького — це не просто оповідь про життя селянської родини, а глибока соціально-психологічна драма, яка розкриває внутрішній конфлікт кожного з персонажів. Через боротьбу за побутову і соціальну стабільність, автор показує не лише зовнішні перипетії, але й відчайдушну боротьбу людей із власними вадами, пристрастями та моральними суперечностями. Величезний акцент зроблений на сімейних відносинах, де з’ясовується, як взаємні непорозуміння і заздрощі призводять до внутрішньої руйнації родини.
Книга, хоч і описує побут середини 19 століття, ставить вічні питання про людську гідність, честь та мораль, які є актуальними і сьогодні. У «Кайдашевій сім’ї» переплітаються тема боротьби за особисту свободу і домогосподарські обов’язки, що створює емоційно напружену атмосферу, яка привертає увагу до того, як важко знайти баланс між бажанням самореалізації та необхідністю зберегти родинний мир.
Цей твір не просто відтворює картини селянського життя, а й змушує задуматися над тим, як характер і особисті якості кожної людини формують стосунки в родині та суспільстві загалом. Глибина аналізу внутрішнього світу персонажів, їх моральний вибір і пошук компромісу в межах сімейних стосунків роблять «Кайдашеву сім’ю» важливим літературним явищем для осмислення як моральних, так і соціальних питань.
Автор комедії “Кайдашева сім’я” Іван Нечуй-Левицький
Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище Левицький) майстер побутового реалізму та один із найбільш визначних українських письменників та педагогів другої половини XIX століття. Народився він 13 (25) листопада 1838 року в селі Стеблів Богуславського повіту Київської губернії (нині Черкащина), в родині священника Семена Степановича. Його батько був прогресивною людиною, яка мала велику домашню бібліотеку і навіть організувала школу для місцевих селян. Саме з цього часу Іван Нечуй-Левицький почав знайомитися з історією України та літературними творами, що значно вплинули на його подальшу долю.
Ранні роки та освіта Нечуй-Левицького
З дитинства Нечуй-Левицький був оточений книгою. Змалку навчився читати та писати, а в 7 років почав навчання в духовному училищі, де опанував латинську, грецьку й церковнослов’янську мови. У 1853 році вступив до Київської духовної семінарії, де навчався до 1859 року, одночасно захоплюючись творчістю Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна та Миколи Гоголя.
Після завершення семінарії Нечуй-Левицький працював у духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики й географії. З 1861 року він вступає до Київської духовної академії, але через незадоволеність рівнем освіти самостійно вивчає французьку й німецьку мови, а також європейських авторів. В 1865 році завершив академію зі званням магістра, проте відмовився від духовної кар’єри, розпочавши викладацьку діяльність у Полтавській семінарії.
Початок літературної кар’єри Нечуй-Левицького
У 1860-х роках Іван Нечуй-Левицький починає писати. Спершу з’являються його повісті «Наймит Яріш Джеря» та «Дві московки», що відзначалися глибоким соціальним підтекстом. Пізніше письменник переїхав до Польщі, де працював у гімназіях Каліша та Седлеця, в той час активно пропагуючи українську літературу. У 1873 році він переїхав до Кишинева, де продовжував свою педагогічну діяльність та займався письменницькою працею.
Паралельно з роботою Нечуй-Левицький пише кілька значних творів, серед яких роман «Хмари» (1874) і драматичні твори, зокрема «Маруся Богуславка» (1874), а також глибокі соціально-психологічні повісті й оповідання, такі як «Кайдашева сім’я» (1879), що стали класикою української літератури.
Головні твори та визнання Нечуй-Левицького
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури завдяки своїм шедеврам, серед яких повісті «Микола Джеря» (1878), «Бурлачка» (1880), а також знамените гумористичне творіння «Кайдашева сім’я», в якому з глибоким гумором і соціальною критикою зображено життя селянської родини. Це стало одним із найбільш відомих творів, який показав повсякденне життя селян і критично відобразив суперечності між поколіннями та соціальними прошарками.
Згодом Іван Нечуй-Левицький став активно займатися критичною літературною діяльністю, написав численні статті та нариси, серед яких вирізняються його роботи про Шевченка і про стан української літератури.
Пізні роки та спадщина Нечуй-Левицького
До 1885 року Нечуй-Левицький припинив свою педагогічну кар’єру і повністю присвятив себе літературній праці. Він продовжував писати, хоча життя його було сповнене матеріальних труднощів. Після революційних подій 1917 року його фінансовий стан дещо покращав завдяки перевиданню його творів, але значна частина життя була проведена в злиднях.
Іван Нечуй-Левицький помер 2 квітня 1918 року у Києві в Богадільні для одиноких людей. На той момент його творчість вже була високо оцінена, а після смерті він залишився в історії як один із основоположників сучасної української прози.
Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як один із основоположників реалізму, адже його твори зображували реальність, не прикрашену ідеалізацією. Він став великим майстром соціальної сатири, розкриваючи недоліки тогочасного суспільства і роблячи це через призму гумору та іронії. Нечуй-Левицький зумів поєднати народну мудрість та глибоке знання людської душі з гострою соціальною критикою. Його твори є важливою частиною української класичної літератури, а його внесок у розвиток української мови, національної ідентичності та літературної традиції є безсумнівним. І до сьогодні його творчість надихає читачів і дослідників, що вивчають українську культуру та літературу.
Історія створення комедії «Кайдашева сім’я» Нечуй-Левицького
Історія створення комедії «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького є важливою частиною розвитку української літератури. Твір був написаний в період з 1878 по 1879 рік і спочатку був опублікований в журналі «Правда» у 1879 році. Того ж року твір було видруковано окремою книгою, що також свідчить про його швидке визнання серед читачів. Уже з самого початку «Кайдашева сім’я» привернула увагу завдяки своїй глибокій соціальній значущості та яскравим характерним образам.
Тема родинних конфліктів, боротьби за майно та взаємодії між поколіннями з’явилася у творі на основі багатьох реальних спостережень самого Нечуя-Левицького, адже він був добре знайомий із селянським побутом та життям простих людей. Водночас повість виразно відображала критику патріархальних традицій та недоліків соціальної структури того часу.
Під час роботи над повістю Іван Нечуй-Левицький неодноразово редагував окремі сцени та епізоди, прагнучи вдосконалити художню форму твору. Так, в 1887 році автор зробив значні зміни у початку і кінці повісті. Зокрема, він переробив сцену марення старого Кайдаша в лісі, де той бачить святу Параскеву П’ятницю, молячись про звільнення від тяги до випивки. Це сцена була вилучена у редакції 1887 року через неоднозначність та можливу профанацію релігійного образу.
Також у цьому виданні автор змінив фінал твору, що значно змінило його настрій. У першодруці 1879 року останні рядки описували незкінечнні чвари навколо груші, що продовжували дратувати родину Кайдашів. В 1887 році Іван Нечуй-Левицький змінив завершення на більш «оптимістичне», що символізувало завершення конфлікту, хоча й не позбавлене певної соціальної критики. Це стало основою для подальших прижиттєвих видань повісті, які практично не зазнавали змін.
«Кайдашева сім’я» є частиною більш широкого циклу творів Івана Нечуя-Левицького, до якого входять також гуморески «Не можна бабі Парасці вдержатися на селі» (вперше опубліковано в 1874 році), «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (вперше опубліковано в 1875 році) та оповідання «Приятелі» (1881). Усі ці твори були вперше видані разом у 1887 році. Тематично гуморески перегукуються з пізнішими оповіданнями Нечуя-Левицького, зокрема «Біда бабі Парасці Гришисі» та «Біда бабі Палажці Солов’їсі», які були опубліковані окремими виданнями в 1909 році.
«Кайдашева сім’я» стала не лише літературною класикою, а й важливим соціальним документом, що висвітлює проблеми того часу. Завдяки точному змалюванню життя селян та конфліктів всередині родини, комедія здобула популярність серед широкого кола читачів, залишаючи велику спадщину в українській літературі.
Сюжет комедії “Кайдашева сім’я”
Сюжет комедії Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» розкриває складні й трагікомічні стосунки у родині Омелька Кайдаша, що проживає в селі Семигори неподалік Богуслава. Ці стосунки наповнені конфліктами, які виникають через різницю в характерах, життєвих поглядах і матеріальні інтереси. Під тягарем цих конфліктів родина поступово руйнується.
Початок родинної історії Кайдашів
У центрі сюжету — Омелько Кайдаш, старий стельмах, людина працьовита, але вже похилого віку, яка мріє залишити після себе спадщину у вигляді добре організованого господарства. Його дружина Маруся, колишня служниця, через свій авторитарний характер і важку вдачу прагне утримувати у своєму домі беззаперечну владу. Сини Омелька, Карпо та Лаврін, коли виростають, обирають своїх наречених, що призводить до серйозних змін у родинних стосунках.
Конфлікти між синами та їхніми дружинами
Карпо одружується з Мотрею, дівчиною з багатої родини, яка звикла до комфортного і заможного життя. Мотря, маючи гордий і свавільний характер, ставить себе вище від свекрухи і прагне утвердити свої правила у домі. Вона не бажає слухатися свекруху, ставить її у принизливе становище, через що між ними починаються запеклі сварки. Карпо, в намаганні захистити свою дружину, відокремлюється від батьків і створює своє господарство.
Лаврін, у свою чергу, обирає собі за дружину Мелашку — бідну, але лагідну і добру дівчину. Вона, з початку зберігаючи стриманість і покірність, також потрапляє під гніт свавілля свекрухи, що стає причиною її емоційного виснаження і врешті-решт — втечі до Києва.
Роль батьківської любові та руйнація родинних стосунків
У творі порушується важлива тема батьківської любові, що не завжди розуміється та дуже рідко цінується рідними синами. Омелько Кайдаш, сповнений бажання забезпечити своїх дітей і допомогти їм, намагається бути справедливим батьком, але його зусилля не приносять очікуваного результату. Його родина поступово починає розвалюватися через непорозуміння та суперечки, і це призводить до його морального та фізичного виснаження. Кайдаш вмирає, залишивши своїх синів на самоті з накопиченими проблемами.
Конфлікти після смерті Омелька
Після смерті батька, сини Карпо і Лаврін намагаються розділити спадок. Це спричиняє нові сварки між ними, і навіть спільне господарство вже не здатне об’єднати сім’ю. Конфлікти на побутовому рівні, як-от суперечки через півня чи груші на ділянці, лише підсилюють напруження і відображають глибину розбіжностей між членами родини.
Фінал твору є гірким уроком: родина, де панує егоїзм, матеріалізм і відсутність взаємоповаги, не може бути згуртованою. У результаті численних сварок і непорозумінь, що виникають на фоні сімейних та майнових інтересів, родина Кайдашів розпадається, і її єдність не вдається відновити навіть після численних зусиль. Нечуй-Левицький через комічний сюжет і гостру сатиру показує руйнівний вплив матеріалізму, надмірного егоїзму і відсутності моральних принципів на стосунки в родині. Водночас, через цей твір автор закликає до обачності і розуміння важливості духовних цінностей у міжособистісних відносинах.
Характеристика героїв комедії «Кайдашева сім’я»
«Кайдашева сім’я» є тим твором, що майстерно розкриває побут і психологію української селянської родини кінця XIX століття. Автор створює аутентичні образи, які втілюють соціальні та моральні конфлікти, що виникають на побутовому рівні в умовах патріархального устрою. Через взаємодії членів сім’ї та їхні особливості Нечуй-Левицький показує складність родинних відносин та критичні моменти соціальних протиріч.
Омелько Кайдаш: Символ старих традицій та занепаду сімейної гідності
Омелько Кайдаш — батька родини, трудолюбивий, але жорстокий і запальний чоловік. Він був майстром-стельмахом, працював без упину, сподіваючись, що працьовитість та відданість справі гарантують йому шану та повагу в родині. Однак через жорстокий характер та схильність до алкоголізму Омелько поступово втрачає контроль над ситуацією, і його рідні все більше зневажають його. Його образ уособлює стару систему родинних цінностей, яка не витримує тиску нових соціальних і моральних норм.
Маруся Кайдашиха: Лицемірство і жадоба до влади
Маруся Кайдашиха, дружина Омелька, колишня служниця, що отримала велику землю, виявляє себе як жінка, що прагне мати більше матеріальних благ і влади в сім’ї. Її лицемірне ставлення до бідніших людей та постійні сварки з невістками визначають її характер. Вона ставить себе вище за інших, і це призводить до постійних конфліктів із родиною. Марусю можна вважати символом дрібного егоїзму, жадібності та соціальної нерівності.
Карпо Кайдашенко: Запальний та егоїстичний син
Карпо — старший син Омелька, образ якого повністю контрастує з батьковим. Хоча Карпо виріс у тій же родині, його характер є більш замкнутим, запальним і егоїстичним. Він відразу проявляє зневагу до батька, а потім і до всієї родини, намагаючись відокремити своє господарство. Його конфлікти з Мотрею, жорстоке поводження з батьком і амбіції щодо спадщини характеризують його як людину, що готова на все, аби добитися своїх цілей, навіть якщо це призведе до руйнування родини.
Лаврін Кайдашенко: Символ ідеалізму і трагедії молоді
Лаврін, молодший син Омелька, на відміну від Карпа, володіє привабливою зовнішністю та добрим характером. Його вдача більше схильна до романтизму та благородства. Спочатку він зберігає шану до старших, любить свою дружину Мелашку і підтримує родинні традиції. Однак конфлікти в родині, зокрема з матір’ю, не залишають його байдужим, і він, поступово відчуваючи розчарування, стає більш егоїстичним і замкнутим, що врешті-решт також призводить до руйнування його стосунків з близькими.
Мотря Кайдашенко: Розчарована і сварлива невістка
Мотря — дружина Карпа, жінка з міцного роду, котра після весілля потрапляє в ситуацію безперервного конфлікту з свекрухою. Вона, начебто, спочатку була доброю та щирою, але постійні сварки з Марусею перетворюють її на нещиру та сварливу жінку. Врешті-решт Мотря проявляє свою жорстокість, досягаючи кульмінації в конфлікті, коли виколює свекрусі око. Її образ є своєрідним зображенням деградації жінки під тиском постійного насильства і несправедливості.
Мелашка Кайдашенко: Тиха жертва, що стає егоїсткою
Мелашка — дружина Лавріна, молода дівчина з бідної родини. Спочатку її вдача була м’якою, а стосунки з Лавріном ідеалізовані. Проте після того як Мелашка потрапляє під тиск Марусі, вона починає змінюватися. Від щирої дівчини вона стає егоїстичною жінкою, не готовою терпіти приниження. Мелашка залишає чоловіка, аби не бути поруч зі свекрухою, і втягується у постійні сварки, які рано чи пізно призводять до подальшого розриву в родині.
Параска Гришиха і Палажка Солов’їха: Соціальні типи пліткарок і жінок, що сприяють конфліктам
Параска Гришиха — типова пліткарка, котра з радістю розповідає родині про виведення Мелашки до Києва, підбурюючи до помсти. Палажка Солов’їха — забобонна жінка, що сприяє напруженню в родині через свої вірування та практики. Обидві ці другорядні героїні допомагають підтримувати атмосферу недовіри та взаємної ворожнечі, тим самим ще більше загострюючи конфлікти.
«Кайдашева сім’я» — це не просто драма окремих родинних стосунків, але й глибока соціальна сатира, що відображає проблеми, які стоять перед українським селянством в умовах соціальної нерівності та морального деградування. Герої твору — це не просто окремі персонажі, а представники типових соціальних груп, що змушені боротися з власними недоліками, але й піддаються зовнішньому тиску, що з часом призводить до їхнього морального й соціального розпаду.
Найкращі цитати з “Кайдашевої сім’ї”
Твір пронизаний глибоким соціальним підтекстом і водночас не позбавлений гумору, що дозволяє розглянути важливі проблеми суспільства через призму родинних стосунків. На перший погляд, це історія про сімейні сварки, але через образи героїв письменник торкається теми людської жорстокості, егоїзму, побутових проблем і моральних конфліктів. Декілька найяскравіших цитат з твору відкривають характер кожного члена родини, а також дозволяють розібратися у взаємодії між героями:
- Кайдаш обернувся од комина, коли гляне під стіл, під столом лежить здоровий, як кабан, та кудлатий чорт, з страшною чорною мордою, з рогами, з ротом до вух, з білими здоровими зубами.
- Кайдаш не встиг одвести очей, а з-під шиї вискочило вже два чорти, показали йому язика й знов сховались у дірку. Кайдаша взяла злість, він ухопив макогона, кинувся до комина та як трісне макогоном по шиї, аж шматки глини одколупились та посипались додолу.
- Кайдашиха таки випила чарку, хоч і скривилась, як середа на п’ятницю.
- Кайдашиха привітала старшу невістку перше солодкими медовими словами, а потім уже дала їй покуштувать полину. З Мелашкою вона обійшлась інакше: вона одразу почастувала її полином.
- Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
- В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне.
- В неї снігу зимою не дістанеш.
- Матері твоїй сторч та в борщ!
- Часто трапляються сім’ї, в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимсь пеклом.
- Недурно ж кажуть: дівка, як верба: де посади, то прийметься.
– Не так легко, мамо прийнятись, коли посадили ніби на гарячому піску. - Я скажу слово, а вона десять.
- В чужих руках шматок хліба все здається більшим.
- Мелашка зітхнула. Вона дізналася, що рідна мати б’є – та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками.
- Обидві сім’ї насторочились одна проти другої, як два півні, ладні кинутись один на другого. Треба було однієї іскорки, щоб схопилась пожежа.
- Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров’я. Як глянув я на тебе, то неначе набрався здоров’я, – знов почав Лаврін.
- Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку. З жита ніби виплила молода дівчина з сапою в руках.
- Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся. - Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, – сказав Лаврін.
- Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода в криниці.
- Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
- То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
– І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить. - Густа тінь під зеленим гіллям розлила якісь чари. Мелашка здалась йому тепер вдвоє кращою. Червоний мак на голові зблід перед її красою.
- В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
- Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима.
- Постив батько дванадцять п’ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п’ятниці нічого не помогли, – говорив Карпо. – Варто було мучити себе цілий вік.
Через колоритні цитати з «Кайдашевої сім’ї» Іван Нечуй-Левицький розкриває характери своїх персонажів, що є дзеркалом суспільних процесів та моральних вад того часу. Жорстокі взаємини між членами родини, дріб’язковість, чвари та зневага одне до одного ілюструють той безмежний егоїзм і байдужість, що виникають унаслідок обмеженості духовних цінностей і культури. Проте у цих емоційних витівках також проглядається кумедний підтекст, що робить твір глибоко людяним і актуальним на всі часи.
Культурна спадщина Івана Нечуя-Левицького та вплив його комедії «Кайдашева сім’я»
Іван Нечуй-Левицький, один із найвизначніших українських письменників XIX століття, залишив по собі значну культурну спадщину, зокрема завдяки своїм комедійним творам, серед яких особливо виділяється «Кайдашева сім’я». Цей твір відображає не лише побут і моральний стан українського селянства, але й є своєрідним сатиричним дослідженням суспільних відносин того часу. Через багатство гумору та образів автор зумів передати складність та суперечливість людських стосунків, що робить «Кайдашеву сім’ю» важливим соціальним документом, а також невід’ємною частиною української літературної традиції.
Відображення епохи та суспільства в комедії «Кайдашева сім’я»
«Кайдашева сім’я» розкриває не тільки соціальні стосунки в українському селі, а й психологічні та моральні аспекти людських відносин, що стали звичними у ті часи. Критика моральних і соціальних вад сімейного життя та взаємин між різними поколіннями робить цей твір актуальним на всі часи.
- Соціальна критика: Нечуй-Левицький показує побутову дріб’язковість, суперечки, нещирість та егоїзм, що переважають у родинних стосунках. Це своєрідне відображення того, як сімейні відносини можуть перетворюватися на поле битви за владу і контроль.
- Гумор і сатира: Через комічні ситуації та діалоги автор майстерно демонструє трагізм персонажів, що потрапили у полон соціальних і моральних обмежень.
- Психологічна глибина: Кожен персонаж у творі має власну мотивацію та складний внутрішній світ, що дозволяє зрозуміти їхні вчинки, а також підкреслює загальну кризу в сімейному житті.
Літературна значимість комедії «Кайдашева сім’я»
«Кайдашева сім’я» займає важливе місце в історії української літератури, адже вона є зразком реалістичного зображення селянського життя з гумористичним та сатиричним підтекстом. Цей твір не тільки відображає побут і традиції того часу, а й стає універсальним розкриттям людських недоліків, що надає йому великої культурної значущості.
- Реалістичний стиль: Через тонке зображення побуту та характерів Нечуй-Левицький майстерно відтворює атмосферу тогочасного українського села.
- Гумористичний стиль: «Кайдашева сім’я» поєднує глибоку соціальну критику з комічними моментами, що робить її значущим для розвитку жанру сатира в українській літературі.
- Моральний підтекст: Автор використовує сатиру як інструмент для розкриття моральних проблем суспільства, змушуючи читачів замислитися над цінностями родинних і соціальних стосунків.
Вплив на сучасну культуру комедії «Кайдашева сім’я»
Комедія «Кайдашева сім’я» продовжує надихати сучасних митців і літературознавців, ставши не тільки важливою частиною національної літературної спадщини, а й культурним феноменом, який знаходить своє місце в сучасній культурі.
- Адаптації: Твір був адаптований до театральних постановок і кінематографу, що підтверджує його універсальність та актуальність.
- Популярність серед молоді: Молоді читачі та студенти літератури продовжують звертатися до «Кайдашевої сім’ї», знаходячи в ній роздуми про родинні стосунки, моральні проблеми та соціальні конфлікти, які залишаються актуальними і в наш час.
- Сатиричний характер: Як соціальна сатира, твір залишається актуальним через виведення на поверхню універсальних людських недоліків і боротьби за владу, що зустрічаються і сьогодні.
Соціальний вплив
Комедія «Кайдашева сім’я» не лише зберігає важливе місце в літературному каноні, але й має суттєвий вплив на соціальну свідомість, висвітлюючи важливі питання моралі та етики в стосунках між людьми.
- Роздуми про родину та мораль: Твір змушує замислитися над питаннями родинних цінностей, жертвами яких стають інтереси окремих осіб. Проблеми комунікації та взаєморозуміння в родинах, зображені в творі, є важливими і сьогодні.
- Критика соціальних норм: Нечуй-Левицький у своїй комедії порушує проблеми традицій та забобонів, що накладають обмеження на людей, а також висвітлює безжальність та егоїзм, які нерідко домінують у сімейному житті.
Таким чином, «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького не лише зберігає культурну спадщину, а й продовжує впливати на сучасну літературу і суспільство, нагадуючи про важливість моральних цінностей у житті кожної людини та родини.
