Сергій Жадан є одним із найпомітніших українських авторів сучасності, чиї твори вражають не лише глибиною думки, але й емоційною силою та правдивістю. Його вірші, наповнені болем за рідну землю, життєвою енергією та вірою в людей, здатні торкнутися серця кожного читача. У цьому матеріалі ми пропонуємо 7 поетичних творів Сергія Жадана, які, на нашу думку, здатні пробудити найглибші емоції та переживання.
Хто такий Сергій Жадан?
Сергій Жадан — видатний український письменник, поет, перекладач, музикант та громадський діяч, який здобув міжнародне визнання завдяки своїй творчості та активній громадянській позиції. Народився 23 серпня 1974 року в Старобільську (сучасна Луганська область). Його дорога в літературу розпочалася в ранньому віці, і вже в 1990-х він активно долучався до національно-культурного руху, підтримуючи ідеї української незалежності.
Освіта Жадана охоплює Харківський педагогічний університет, де він здобув фах філолога. Його наукові інтереси включають український футуризм, а також культурні та філософські аспекти літератури. У 2000 році він почав викладати у своєму рідному університеті, одночасно розвиваючи свою літературну кар’єру. Перше знайомство зі світом літератури відбулося через участь у харківському неофутуристському угрупованні «Червона Фіра».
Жадан став відомий своїми поетичними збірками, такими як «Цитатник», «Ефіопія», а також романами «Ворошиловград», «Месопотамія» та «Інтернат». Його твори часто відзначаються поєднанням розмовної мови, експресивної лексики та глибоких філософських рефлексій на тему пострадянської реальності України. Книга «Ворошиловград» здобула величезну популярність і стала символом цілого покоління українців.
Сергій Жадан активно займається громадською діяльністю. Він був комендантом наметового містечка під час Помаранчевої революції та брав участь у Євромайдані. Письменник також проявив себе як волонтер, підтримуючи Збройні сили України під час війни з Росією та заснував благодійний фонд для допомоги цивільним і військовим.
Він також відомий як фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма», де об’єднує літературні й музичні форми самовираження. У 2022 році Жадану була присуджена Премія миру німецьких книгарів за його творчість та гуманітарну позицію в умовах війни. Крім того, його творчість була висунута на Нобелівську премію з літератури, що підтверджує міжнародне визнання його творчого внеску.
Сергій Жадан є одним із найбільших сучасних письменників України, чия творчість надихає нові покоління українців, а його громадська діяльність робить його важливою фігурою в культурному та політичному житті країни.
Тепер я буду твоїми очима
З випаленими очима й залізом в ключиці
жити далі потрібна вагома причина.
І вона говорить йому, дивлячись в застиглі очниці:
не хвилюйся – тепер я буду твоїми очима.
Я завжди зможу дати якусь пораду.
Я оповідатиму, яка погода.
Я тебе надто люблю, щоби казати неправду.
Твоє небажання жити – просто погорда.
А він відчуває, що в тілі його забагато металу,
А він знає, як чорно буде йому до кінця його віку.
А він чує голоси тих, хто виходить з вокзалу.
А він знаходить сльозу, торкнувши мертву повіку.
І каже: тоді розкажи мені, чого я не бачу?
З чого зараз складається небо над нами?
Скажи, як ти переконуватимеш мою душу незрячу?
Скажи, як домовлятимешся з моїми снами?
Ти не бачиш, – говорить вона, – як нам бракує удачі,
як вперто протоптують стежку ранкові трамваї,
а ще не бачиш, як постаріли ті, кого ти бачив,
і як забувають про тих, кого вже немає.
Я зможу, – говорить вона, – бути легкою, як видих,
бути як звір, що нікому не вчинить кривди.
Єдине, чого не зможу –
зробити так, щоби ти забув про своїх загиблих,
щоби тобі не снились ті, хто ніколи не прийде.
…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,
навіть якщо світ болітиме кожним вдихом –
будь його диханням і руками,
будь голосом його, будь його сміхом.
Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,
Маєш тепер любити за тих, хто не любить,
Цієї зими навіть дерева стоять, неначе
вони теж втомилися, вони теж, як люди.
Будь продовженням його збитих пальців,
будь закінченням його довгих речень.
Зимове небо над вами вранці
складається з доказів і заперечень.
Аналіз вірша Жадана “Тепер я буду твоїми очима”
Вірш Сергія Жадана «Тепер я буду твоїми очима» торкається теми втрати, болю і спроби знайти сенс життя після важких випробувань. Головний герой, зазнавши серйозних фізичних і душевних травм, втрачає здатність бачити світ так, як раніше. Йому важко орієнтуватися в реальності, і він переживає біль від втрати близьких. Проте ліричний голос, ймовірно, кохана людина, обіцяє стати його «очима», підтримувати та допомогти віднайти сенс життя навіть у темні часи. Вона говорить про свою здатність ділитися любов’ю, радою і відчуттями, намагаючись замінити те, що втратив герой.
Тема пам’яті про загиблих, які залишають невидимий слід у душі героя, є центральною у вірші. Через образи «мертвої повіки» і «незрячої душі», автор показує боротьбу героя з важкими спогадами, які не дають йому спокою. Проте, незважаючи на гіркоту втрат, вірш також несе послання надії: любов і підтримка інших можуть стати тим світлом, яке допомагає продовжувати жити, навіть коли здається, що темрява поглинає все. Жадан показує, як важливо знаходити сили для того, щоб не забути про тих, хто вже пішов, і при цьому знаходити в собі сили для життя.
Жінка з чорним, як земля, волоссям…
І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.
Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.
Аналіз вірша Жадана «І жінка з чорним, як земля, волоссям…»
Вірш Сергія Жадана «І жінка з чорним, як земля, волоссям» розповідає про глибоке почуття закоханості та безнадійної пристрасті. Ліричний герой висловлює свою любов до жінки, яка живе своїм життям, не звертаючи уваги на нього. Він готовий на найрадикальніші дії, щоб привернути її увагу, навіть якщо це вимагає великих жертв і порушення норм суспільства. Герой прагне бути ближче до її світу, навіть якщо це означає втрату себе, порушення старих устоїв і боротьбу з реальністю. Його почуття настільки сильні, що він готовий пожертвувати всім, аби лише вона звернула на нього свою увагу.
Тема безвиході та пристрасті до недосяжної людини є головною у вірші. Ліричний герой відчуває себе безпомічним перед її байдужістю і намагається змінити навколишній світ, аби наблизити себе до неї. Водночас, у нього з’являється розуміння, що навіть якщо він досягне її уваги, це не обов’язково змінить ситуацію або приведе до бажаного результату. Через поєднання радикальних жестів і глибоких переживань, Жадан показує гірку правду про односторонню любов і безнадійність спроби завоювати серце людини, яка не ділить його почуттів.
Добре, добре, знищуй листи
Добре, добре, знищуй листи,
стирай номери, пали мости,
просто стирай, просто громи,
ми вдосталь мали цієї зими.
Знищуй коди, знищуй замки,
теплі промені серед ріки,
знищуй підозри, знищуй сміх,
довіра сходила на нас усіх,
тому знищуй те, що дісталось тобі,
те, що вигадалося в боротьбі,
те, що втратилося без жалю,
те, що я і дотепер люблю.
Стирай адреси та імена,
ти й далі лишаєшся така одна,
таких як ти важко знайти,
пали ці нікому не потрібні мости,
пали книги, пали словники,
готельні чортові рушники,
постіль зі слідами чорнил,
ошмаття прапорів та вітрил,
знищуй голос, знищуй слова,
ти далі будеш так само жива,
знищуй усе, що створила сама.
Все буде добре. Триває зима.
Забудь кожен із осінніх домів,
забудь усе, що я умів,
забудь усе, що вміла ти,
пали ці обірвані мости,
випалюй сліди поразок і втрат,
раптом захочеш повернутись назад,
раптом згадаєш собі ще раз,
після всіх проклять і образ,
як добре було, як нестерпно було,
як тебе нищило і вело,
як це торкалось твоїх основ,
як просто все це почати знов.
Тому краще знищуй, краще пали,
неважливо хто, неважливо коли,
неважливо навіщо, неважливо з ким.
В тебе попереду ще стільки зим.
Аналіз вірша Жадана “Знищуй”
Вірш Сергія Жадана «Знищуй» є роздумами про болісний кінець стосунків і спроби залишити позаду все, що було. Ліричний герой закликає знищити всі матеріальні та нематеріальні речі, що нагадують про минуле: листи, спогади, адреси, навіть книги та мости. Він хоче стерти все, що пов’язує його з жінкою, яка, ймовірно, вже не з ним, залишаючи лише зиму — символ байдужості та пустоти. Попри це, його слова звучать не тільки як вияв болю, а й як акт самознищення, готовність до того, щоб забути та розірвати зв’язки, які привели до цього болю.
Тема очищення через знищення і забуття домінує в вірші. Ліричний герой намагається звільнитися від важкого минулого, яке приносить страждання. Він усвідомлює, що знищення — це єдиний спосіб залишити позаду всі неприємні спогади та розпочати нове життя. Однак, ця «очищення» сповнена гіркоти та безвиході, адже навіть після всіх зусиль він все одно залишається у полоні своїх почуттів, розуміючи, що ніщо не може повернути втраченої рівноваги. Жадан через цей образ розкриває внутрішню боротьбу з втратами й вказує на те, що іноді ми готові знищити все, аби забути та почати з чистого аркуша, але забуття — це складний процес, який ніколи не приносить повного звільнення від болю.
Знати, що ти…
Знати, що ти і далі лежиш за випаленою горою,
що до тебе так просто дістатись дорогою,
вивернутою, старою, місто в якому я виріс, життя, яке видавалося грою.
Але хто мене пустить тепер до твоїх околиць?
Хто стане дивитись на мене з-поза твоїх віконниць?
Що за радість вертатися в місто мертвих, яка з цього користь?
Зраджений тобою, викинутий за твої межі,
відлучений від твоїх спальників та бульварів.
Громадяни твої одягають святкові одежі,
земля під ногами здригається від ударів.
Але поки ще не видно великої тіні,
яка накриє твої вулиці й площі,
і я стою за випаленою горою, в сонячному промінні,
і оплакую тебе, місто – ненависне, найдорожче.
Мабуть я не єдиний, хто оплакує, мабуть.
У мене більше немає дому, у мене є лише пам’ять.
Але як вони б’ють із твоїх кварталів, чорт, як вони валять.
Як їм добре спиться нині в моєму домі,
в місті, де всі імена відомі, всі адреси відомі.
Коли ти, господи, дивишся в дзеркало,
що ти бачиш в своїй подобі?
Горе тобі, місто всіма забутих.
Горе твоїм жінкам, яким народжувати серед погрому.
Місто зради, місто розпачу, місто отрути.
Горе всім, хто не повернеться до власного дому.
Тихі години липневого надвечір’я.
Золоті зірки серед листя густого.
Знати, що чорний дощ затопить твої подвір’я.
Знати, що він не омине нікого.
Аналіз вірша Жадана “Знати”
Вірш «Знати, що ти й далі лежиш за випаленою горою» від Сергія Жадана розкриває глибокий біль втрати рідного міста та розчарування в ньому. Ліричний герой описує місто як щось, що стало чужим і ворожим, перетворившись на місце зради, розпачу та руйнувань. Він відчуває відчуження від своєї колишньої домівки, яку тепер неможливо повернути, і з болем усвідомлює, що не має права знову бути частиною цього міста.
Основною темою вірша є втрата дому і відчуження від колишнього життя. Герой не може повернутися в місце, яке він колись любив, бо воно стало іншим — місцем, яке зруйнували війна і біль. Він оплакує не тільки фізичну втрату дому, а й моральну — втрачену надію і зв’язок із рідними місцями. Жадан через цей образ показує, як біль від втрати міста стає метафорою для глибшої втрати зв’язку з собою та минулим.
І ця любов із доторком біди…
І ця любов із доторком біди,
і ці слова, які назавжди вивчив:
веди мене, мій звичний і убивчий,
мій чорний часе, — стримуй і веди.
Уздовж доріг — тривалих, золотих —
ходою обережною мисливця
веди за тих, хто здався і спинився,
за тих, хто помилився і затих.
В цій осені — тривожній і німій,
де замовкає голос недоречний,
веди мене, мій вічний, мій конечний,
мій втрачений і небезпечний мій.
І теплих сосен набраний курсив.
І вересня різке різноголосся.
Ще не скінчилось те, що почалося.
Ще може статись все, про що просив.
Аналіз вірша Жадана “І ця любов із доторком біди…”
Вірш «І ця любов із доторком біди…» від Сергія Жадана розкриває складну і суперечливу природу любові, що переплітається з болем і втратами. Ліричний герой звертається до цієї любові як до чогось небезпечного, але одночасно невід’ємного, що веде його через життя. Він просить її вести його через труднощі та випробування, навіть коли шлях цей є довгим і тернистим. Любов тут виступає не тільки як джерело втіхи, але й як важка і руйнівна сила, що змушує приймати всі наслідки своїх вчинків і помилок.
Основною темою вірша є боротьба з власними почуттями та долею, де любов стає одночасно рятівною і зруйнованою силою. Герой усвідомлює, що любов — це не лише дар, але й випробування, через яке потрібно пройти. Жадан через цей образ показує, як важливо примиритися з болем і невизначеністю, прийняти минуле і обирати шлях, що веде вперед, навіть якщо він сповнений труднощів і розчарувань.
Чекають вечора люди
Чекають вечора люди, схожі на равликів,
так гірко сплять на вокзалах, так глибоко.
Ламана лінія кордону, мов соснова гілка.
Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.
Вперті равлики беззахисної Європи.
Жінки, що залишили вдома чисту постільну білизну.
Діти, що не відпускають материнську руку,
як прищеплені до яблуні гілки не відпускають теплий стовбур.
Ми потребуємо дива, потребуємо льодяників надії,
дотиків радості, променів, що пробивають темряву.
Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому?
Насамперед віру в те, що ти сюди неодмінно повернешся.
Упокорений час шаленців і втікачів.
Запекла віра тих, хто зійшов на вокзалі вигнання.
Завжди пам’ятати розташування меблів у батьківському домі.
Ховати в кишені ключі, як засушену квітку.
Ось ця дорога – нині позначена безголоссям,
ночівлі ці – подорожні, поміж дощем і тишею.
Будьте мужніми, равлики, будьте гідними цієї мандрівки,
ви – позбавлені дому, проте не позбавлені серця.
Аналіз вірша Жадана “Чекають вечора люди…”
Вірш «Чекають вечора люди, схожі на равликів» Сергія Жадана зображує переживання тих, хто змушений покидати рідні домівки та шукати притулок у нових місцях. Ліричний герой через образ равликів, що несуть на собі свої домівки й минуле, показує тяжкість вигнання та відчуження. Цей образ глибоко символізує внутрішній біль та втрату, адже, подібно до равликів, люди не можуть позбутися свого минулого, яке вони тягнуть за собою на кожному кроці, навіть на шляху до нового життя. Вони шукають надії та підтримки, прагнучи знайти розраду у вигнанні.
Основною темою вірша є бездомність, вигнання та необхідність зберегти свою ідентичність попри всі випробування. Герой з болем і тривогою спостерігає за людьми, які змушені адаптуватися до нових реалій, одночасно не забуваючи про те, що було залишено. Через образ равликів, Жадан підкреслює глибокий зв’язок людини з її домом і минулим, а також важливість збереження власної гідності й віри, навіть коли все здається втраченим. Вірш демонструє, як важливо не втратити серце і внутрішню силу, навіть коли навколо панує страждання та розпач.
Дерева
Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч — це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми —
сонце вгорі
і туман між деревами.
Діти його просвічують душами,
основи його — вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати —
думай про ці дерева в тумані.
Думай про них, коли тобі радісно,
думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо —
діляться бідами,
діляться планами.
Якщо не хочеш про мене згадувати,
якщо не маєш сили та спокою,
думай про ліс, що стоїть загатою —
міцною, надійною та високою.
Думай про сталеве коріння,
думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
наповнить теплом
ніч твою чорну.
Думай про мокру траву між дюнами,
думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
коли ти думаєш про дерева.
Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.
Аналіз вірша Жадана “Дерева”
Вірш «Дерева» Сергія Жадана розкриває тему роздумів і глибоких переживань, які виникають у моменти самотності та пошуків спокою. Ліричний герой використовує образ дерев, що стоять у тумані, як метафору для внутрішніх переживань та спроби знайти сенс у хаосі світу. Дерева, які діляться своїми бідами та планами, стають символом тиші, стабільності та вічності. Вони ніби служать заспокоєнням для героя, який намагається віднайти внутрішній баланс через спостереження за природою.
Основною темою вірша є пошук гармонії та спокою через злиття з природою, що дає людині можливість забути про свої тривоги. Герой пропонує шукати утечу від болю і переживань у думках про дерева, їх сталеве коріння, надрізи та крону. Це дозволяє не тільки знайти зв’язок із природою, але й знову знайти в собі силу для переживання труднощів життя. Через цей образ Жадан показує, як важливо знаходити спокій у зовнішньому світі, навіть коли внутрішній стан людини переповнений емоціями та сумнівами.
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.
Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.
Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.
Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.
Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
Аналіз вірша Жадана “Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.”
Вірш «Декому краще вдаються приголосні, декому голосні» Сергія Жадана зображує складність людських взаємин і внутрішніх переживань через образи, що поєднують реальність і метафори. Ліричний герой спостерігає за жінкою, що живе своєю загадковою, невідомою для нього реальністю, яка захоплює, але й відштовхує. Жінка, що сміється уві сні, стає уособленням ідеї, яка важко втілюється в слова, але в той же час змушує героя прагнути до розгадки її таємниць.
Основною темою вірша є бажання пізнати іншу людину, її минуле і внутрішній світ, але водночас і усвідомлення неможливості повністю збагнути чи зрозуміти її. Герой намагається уявити життя жінки через зібрані деталі, але кожен його крок на шляху до пізнання призводить до нових питань, без відповідей. Мова, приголосні та голосні, що символізують різні аспекти комунікації, стають метафорою складності та неповноти сприйняття інших. Жадан через цей образ показує, як бажання зрозуміти може привести до ще більшого розчарування, адже інші люди часто залишаються для нас недосяжними, їхні дії та мотиви залишаються на межі непізнаного.
Тема кохання та болю через відчуження пронизує весь вірш, де героїня стає не тільки об’єктом бажання, але й символом того, що неможливо повністю охопити та зрозуміти.
Перші дні листопада
Перші дні листопада.
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
А він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?
Третя по обіді.
Суха осінь.
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
Світло таке легке.
Вона четвертий день у дорозі.
Хай їй хоча би тут буде спокійно.
Якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
Якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
Я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.
Як я її залишу?
Незабаром почнеться вечір.
Швидко стемніє, повітря остигне.
Краще вже охоронятиму її речі.
Краще вже грітиму її стигми.
Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,
раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.
Хай спить. Хай розбереться зі снами.
Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.
І ось він сидить, відраховуючи хвилини.
Сидить, нервує без потреби.
А вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.
Осінь над ними з льоду й сталі.
Холодні ріки, незнайомі люди.
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.
Аналіз вірша Жадана “Перші дні листопада”
Вірш «Перші дні листопада» Сергія Жадана розкриває внутрішні переживання ліричного героя, що спостерігає за жінкою, яка знаходиться поруч, але одночасно є недосяжною і чужою. Через образи осені, туману і незнайомого міста, автор передає відчуття втрати та невизначеності, що супроводжують моменти близькості та розставання. Герой намагається бути опорою для жінки, але усвідомлює неможливість захистити її від зовнішнього світу та її власних почуттів.
Основною темою вірша є страх перед втратою і невідомістю, які настають після прощання. Через образи «холодних рік» і «стали» Жадан підкреслює безжальність часу та неможливість повернення. Вірш також розглядає незбагненність та недосяжність іншої людини, навіть коли вона поруч. Це поєднання близькості і відчуження створює глибокий емоційний конфлікт, у якому герої відчувають страх і безпорадність перед майбутнім.
Чорна ріка
Цілий місяць вони стояли при цій ріці.
Цілий місяць ріка була нерухома й близька.
Не можна було палити вогонь, і мовчали курці.
І з цього боку стояли війська.
І з того боку теж – стояли війська.
Чорна ріка,
тече собі чорна ріка.
Важко бути з нею так довго разом.
Яка вона в серпні глибока, яка в’язка.
Якою вона буде, коли впаде в Азов?
Чути було, як у темряві працюють серця.
Ніхто не знав, що буде наприкінці.
І течією з півночі їм принесло мерця –
непоквапливого, як усі мерці.
Ніби його сюди принесла давня біда,
і тепер ось розвертала в різні боки.
В пробитих легенях його стояла вода –
чорна солодка вода степової ріки.
Йди, чоловіче, звідси, проминай береги,
забирай із собою свою смерть і страх,
тут і нам, живим, не вистачає снаги,
а що вже мертвому робити на цих берегах?
Забирай свою смерть із собою, забирай її,
забирай її подалі від цієї ріки,
забирай її з темної течії,
забирай звідси мертві свої кулаки.
Течія прорізалася в теплій руді.
Місяць відбивався в лисичих очах.
А він лежав, розкинувши руки, на серпневій воді,
важкий, мов хрест на чоловічих плечах.
І тягнувся річищем кудись на Схід,
тягнувся цим безкінечним дінцем,
і чоловіки при березі дивились йому услід,
і плакали за цим мерцем,
ще за одним мерцем.
Земля сполоханих риб і степових птахів.
Земля золотих пшениць і палених трав –
хтось напише колись історію цих берегів,
історію цих русел і цих переправ.
Хтось впише в цю історію всі імена,
імена гострих акацій і зелених кропив.
Правий берег, об який б’ється луна.
Лівий берег, з якого ніхто не відступив.
Аналіз вірша Жадана “Чорна ріка”
Вірш Сергія Жадана «Чорна ріка» зображує напружену атмосферу, де стихія та людська драма переплітаються в єдину картину. Герой стоїть перед рікою, спостерігаючи за її важкою течією, яка стає символом невідворотності, болю і смерті. Чорна ріка, що несе з собою мерця, є метафорою життєвого процесу, де неможливо уникнути трагедій та втрат. Вона важка, в’язка, і глибока, як сама історія та доля людей, які змушені стикатися з неминучим.
Основною темою вірша є взаємодія між життям і смертю, потоком часу і нещадністю реальності. Ріка, що несе мертве тіло, відображає постійну течію життя, де людина, навіть потрапляючи в смертоносну ситуацію, є частиною більшого процесу, що триває, не зважаючи на особисті втрати. Герой через свою спостережливість відчуває безпорадність, не здатний змінити напрямок течії або повернути хід подій. Згадка про «мертві кулаки» та «темну течію» підкреслює неможливість втечі від жорстокої реальності.
Жадан через цей образ ріки створює метафору для всього людського досвіду, де кожна трагедія є частиною нескінченного циклу. Вірш показує безсилля людини перед потужними природними та життєвими силами, одночасно викликаючи відчуття невизначеності та тягарю історії, яка не залишає місця для уникнення.
Вірші Сергія Жадана пронизані глибоким співпереживанням і саморефлексією, що торкаються найтонших емоційних струнів. Його поезія поєднує ніжність та біль, мрії та реальність, любов і розчарування, створюючи неповторну атмосферу внутрішніх переживань. Через свою творчість Жадан здатен занурити читача у світ почуттів і відчуттів, залишаючи в серці незабутній відбиток. Його вірші мають надзвичайну емоційну силу, здатні вразити глибиною і проникливістю, змушуючи читачів задуматися про життя, внутрішній світ та складність людських переживань. Це поезія, яка надихає на роздуми та відкриття нових граней емоційного досвіду.
