Степан Руданський є однією з найбільш яскравих постатей української літератури, чиї самобутні літературні твори не втратили своєї актуальності й до сьогодні. Його життя, хоч і коротке, було насичене важливими подіями, а творчість залишила глибокий слід в історії літератури. У цій статті ми поглибимося в цікаві факти з життя Руданського, розкриємо основні моменти його біографії, ознайомимося з літературною спадщиною та найвідомішими творами, які визначили його як одного з класиків української поезії.
Початок життя Степана Руданського
Степан Васильович Руданський народився 25 грудня 1833 року (за старим стилем) у селі Хомутинці, що розташоване в Подільській губернії (нині Вінницька область), в родині священника. Його батько, Василь Руданський, був сільським священником, а мати — домогосподаркою. Родина була заможною для свого часу, що дозволило забезпечити Степану гарне для того часу освіту.
Перше навчання отримав у місцевого дяка, а вже в 1842 році був відправлений до Шаргородської бурси, де здобував початкову освіту. Згодом він продовжив навчання в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському, де навчався з 1849 до 1855 року. Тут він не тільки здобував класичну освіту, але й зацікавився літературою, зокрема поезією та фольклором, що залишили значний відбиток на його подальшій творчості.
У цей період молодий Степан почав писати свої перші вірші, що відображали його прагнення до самовираження та інтерес до народної культури. Також вже в юні роки в нього почав визрівати протестний дух, що пізніше проявилося в його творчості, насиченій громадянськими темами. Проте, його освіта в семінарії призвела до певного конфлікту з батьком, оскільки Степан, подолавши тиск родини, вирішив піти шляхом медичного навчання, що стало важливим поворотом у його житті.
Ці ранні роки стали основою для формування особистості Руданського, який поєднав в собі як лікаря, так і поета, здатного відображати болі й радощі свого часу через сатиру та гумор.
Коротке, але плідне життя Степана Руданського
Степан Руданський, після закінчення семінарії, вступив до Київського університету, де навчався на медичному факультеті. Саме в Києві він почав активно знайомитися з українськими письменниками, літературними колами та культурними процесами того часу, що суттєво вплинуло на його творчий розвиток. В університеті Руданський отримав ступінь лікаря, проте його справжнім покликанням стала література.
Руданський був одним із представників “шевченківської” доби, і хоча він не здобув великої популярності при житті, його творчість мала значний вплив на українську літературу. Найбільш відомий він своїми сатиричними творами, віршами, співомовками й байками, що відображали народне життя, соціальні проблеми та критику влади. Його творчість є важливою частиною розвитку українського гумору та сатири. Все життя він мріяв написати повість, але не судилося.
Незважаючи на талановиту літературну діяльність, життя Руданського було коротким. Він помер від туберкульозу 19 червня 1873 року у віці всього 39 років. Проте його спадщина продовжує впливати на українську культуру, а твори Руданського стали важливими для наступних поколінь письменників та читачів.
Талант та літературна спадщина Степана Руданського
Найвідоміший жанр, у якому працював Руданський, – це співомовки. Це гумористичні віршовані твори, що відображають різні аспекти життя українського села, порушують соціальні проблеми та оспівують красу природи. Окрім співомовок, він також створював ліричні вірші, балади, поеми, казки та п’єси. Твори Руданського вирізняються глибоким знанням народної мови, щедрим використанням діалектизмів, фразеологізмів та прислів’їв, що надають його поезії особливого колориту.
Степан Руданський за життя не опублікував жодної збірки своїх творів, хоча створив близько 200 оригінальних літературних робіт. Лише деякі з них були опубліковані в петербурзькому тижневику. Після його смерті завдяки зусиллям таких видатних постатей, як Іван Франко, Олена Пчілка та Агатангел Кримський, деякі твори побачили світ. Серед найбільш відомих творів Руданського — вірш «Повій, вітре, на Вкраїну», який став народною піснею, а також такі твори, як «Окуляри», «Чуприна», «По чому дурні?», “Запорожці у короля”, “Цар Соловей”, “Пан та Іван в дорозі”, “Добре торгувалось” та інші гуморески, казки та п’єси.
Творчість Степана Руданського відіграла важливу роль у розвитку української літератури. Він збагатив нашу мову новими виразними засобами та започаткував жанр співомовки. Його твори не лише відображають багатство народної культури, але й виховують почуття глибокої любові до рідної мови, історії та традицій. Руданський по праву вважається класиком української літератури, а його ім’я належить до плеяди найвидатніших письменників нашої нації.
Псевдоніми Степана Руданського
Степан Руданський використовував псевдоніми “Н-й Г-ь Волинський” та “Вінок Руданський”. Відомо, що він переклав своє грецьке ім’я – первісна форма “Стефанос” означає “вінок”. Руданський став новатором у жанрі співомовок – віршованих гумористичних творів, які стали його візитівкою. Багато його поезій високо оцінив Іван Франко, який вважав його одним з найталановитіших українських поетів. Однак багато творів Руданського досі залишаються маловідомими широкому загалу, що підкреслює потребу в їх публікації та глибокому дослідженні його літературної спадщини.
Цікаві факти про Степана Руданського
Пропонуємо Вашій увазі кілька маловідомих, але цікавих фактів про Степана Руданського:
- Використання лемківської говірки. Руданський був одним із перших українських письменників, хто почав використовувати в своїх творах лемківську говірку. Це дозволило йому зберегти та передати специфічні риси народної мови та зробити твори більш автентичними та багатими.
- Переклад “Марсельєзи”. Відомо, що Руданський переклав знаменитий революційний гімн Франції “Марсельєза” українською мовою. Це був прояв його політичної свідомості та підтримки ідеї свободи й незалежності, що особливо важливо в контексті того часу.
- Листування з Тарасом Шевченком. Руданський був знайомий з Тарасом Шевченком, і між ними відбулося листування. Це стало важливим етапом у розвитку їхньої творчості, а також підтверджує глибокий зв’язок між двома великими постатями української літератури.
- Продуктивність та публікація творів. За своє життя Руданський написав понад 200 творів, однак лише близько 50 з них були опубліковані при його житті. Багато його творів залишались неопублікованими, а деякі були вперше оприлюднені лише після його смерті.
- Актуальність та наукове дослідження. Творчість Руданського досі залишається об’єктом наукових досліджень. Літературознавці активно вивчають його спадщину, пишуть дисертації та наукові роботи. Його твори не лише зберігаються в архівах, а й продовжують інтерпретуватися новими поколіннями літературознавців, що свідчить про їх вічну цінність для української культури.
Ці факти розкривають різноманітність творчого доробку Руданського та підтверджують його важливу роль у формуванні української літературної традиції.
Актуальність творчості Степана Руданського
Творчість Степана Руданського залишається актуальною й до сьогодні. Його гумор, сатира та проникливі спостереження за життям людей продовжують зачіпати сучасного читача. Руданський здатен змусити нас задуматися над важливими соціальними та моральними питаннями, адже його твори виховують любов до рідної мови, культури та історії.
Хоча Степан Руданський прожив коротке, але насичене подіями життя, він залишив нам значну творчу спадщину, що й досі хвилює серця читачів. Його вірші, емоційні та щирі, відображають реалії життя простих людей — їхні радощі, печалі, мрії й прагнення. І хоч за життя він не отримав належного визнання, його твори з часом набули широкої популярності та стали важливим елементом української літературної спадщини. Степан Руданський назавжди залишиться в пам’яті як великий поет, який умів відтворити глибину людської душі та красу нашої національної культури.
Відомі вірші Степана Руданського
Творчість Руданського охоплює різноманітні жанри, але найбільшу популярність здобули саме його гумористичні та сатиричні твори. Відомі вірші Руданського вражають глибиною змісту, яскравими образами та майстерним використанням народної мови. Завдяки йому українська поезія збагатилася новими поетичними формами, серед яких особливо виділяється жанр співомовки. Вірші Руданського стали не лише частиною культури, а й народними піснями, які живуть у серцях людей до сьогодні:
До України!
Ой з-за гори, із-зі кручі
Та скриплять вози йдучи,
Попереду козаченько
Так вигукує, йдучи:
“Україно, Україно,
Моя рідна мати!
Чи ще довго над тобою
Будуть панувати?
Чи ще довго кривавицю
Будуть з тебе пити,
Тай діточок твоїх бідних
В кайдани водити?
Твоя слава – у могилі,
А воля – в Сибірі;
От що тобі, матусенько,
Москалі зробили!
Гукни ж, гукни, Україно,
Нещасная вдово!
Може діти на твій голос
Обізвуться знову!
Може знову розв’яжуться
Зв’язанії руки,
Може знову бряжчатимуть
Козацькі шаблюки!
Може військо запорозьке,
Як море, заграє,
А дівчина, як і вперше,
Пісню заспіває!
Тоді вже нас не забудуть
І московські внуки,
Кров за кров катам нашим
І муки за муки.
Гукни ж, серце, Україно,
Та тільки скоріше,
Бо щодалі ссуть кров нашу,
Все більше і більше!”
***
Повій, вітре, на Вкраїну!
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька — дівчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Зупинися нишком-тишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком зупинися,
Чи спить мила — подивися.
Як спить мила, не збудилась,
Ти нагадай, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась…
Як заб’ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
То розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю завмирає.
***
Гей-гей, воли! Чого ж ви стали?
Гей-гей, воли! Чого ж ви стали?
Чи дуже поле заросло,
Чи лемеша іржа поїла,
Чи затупилось чересло?
Бадилля зсохло, вже й валиться,
Леміш я добре насталив,
А чересло моє новеє…
Чого ж ви стали? Гей, воли!
Гей-гей, воли! Чи зсохло поле?
Чи плуг у землю не іде?
Чи дерев’яная полиця
Тяжкої скиби не зведе?
Земля пухкая, плуг не стогне
І скибу добре відвалив,
І борозна уже чорніє…
Чого ж ви стали? Гей, воли!
Гей-гей, воли! Зоремо поле,
Насієм ярого зерна,
Пройде разок тонкеє рало,
І пробіжиться борона.
А там, дивись, зібралась хмарка,
Дрібненький дощичок полив —
І нива шовком зеленіє…
Чого ж ви стали? Гей, воли!
Гей-гей, воли! Зерно поспіє,
І заколосяться поля,
І верне нам за піт кривавий
Із лишкою свята земля.
Тоді збирай колосся повне
Та тільки господа хвали…
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, воли!
***
Голубонько-дівчинонько
Голубонько-дівчинонько,
Зіронько моя!
Не питайся, моя мила,
Чого смутен я!
Живо-живо того смутку
І ти не минеш!..
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Голубонько-дівчинонько,
Мій рожевий цвіт!
Ти весела, світом рада,
Тобі милий світ!..
Живо-живо світом знудиш,
Тяженько здихнеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш!..
Гудуть пчоли коло тебе,
Ти, як лист, дрижиш…
Ти їх гониш, не одгониш
І сама біжиш…
Живо-живо під ті співи,
Як дитя, заснеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Ти затопиш очі в очі —
Очі не схибнуть!
Тобі дивно, що чужії
Від твоїх змигнуть…
Живо-живо сама глянеш —
І сама змигнеш.
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Ти вітаєш, обіймаєш
Своїх і чужих!
Як дитина, ти, дівчино,
Ластишся до них…
Живо-живо од чужого
Руки одвинеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
Прийде ранок — ти весела,
Других веселиш…
Прийде нічка — ти в постелі,
Як голубка, спиш…
Живо-живо цілі ночки
Оком не скинеш…
Отоді ти, моя мила,
Мене спом’янеш…
***
Хмільницька пісня
Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!
Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким залізним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
Що в’ється над нами кругом!
Чи в нас не та сила, що у батьків була?
Не тая шабелька у нас?
Чи в нас нема коней на степах широких,
Чи вуголь на люльці погас?
Нехай наші коні на чистому полі
Тріпнуться і враз заіржать!
Нехай наші браття, молоді козаки,
На чистеє поле біжать!
Нехай знову брязне шабелька стальная
В козацьких залізних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кості
Могилами в наших степах!
А люлька-голубка нехай не вгасає,
Паліть вражі села кругом!
Нехай ворог знає, повік не гадає
Знущатися над козаком!..
***
Козак і король
Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому дозволив
Воєводство дати.
А король йому й сказав:
“Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тоді на!
А як ні — на муки!
Перша штука: скільки зір
В небі серед літа?
Друга штука: покажи
Середину світа!
Третя штука: угадай.
Що думати буду?
І от тобі цілий рік
Для того розсуду!”
Відійшов багач назад
Та так йому нудно!
Не вгадати — так біда,
А вгадати — трудно!
Сидить, плаче неборак,
Козак проїжджає…
“Чого плачете ви так?”
— Багача питає.
Той і каже, так і так!..
“Не журіться, діду!
Коли так, то я за вас
На відвіт поїду!”
І палицю в руки взяв,
В кожух одягнувся,
Чорні вуса підбілив,
В чоботи узувся.
І чимдуж до короля.
Король поглядає.
“А що, пане, скілько зір?” —
З міною питає.
А той поли ті підняв.
Чи як довелося.
“Стілько, — каже, — в небі зір,
Скілько тут волосся”.
Задумався сам король
Від сего відвіту.
“Ану, — каже, — покажи
Середину світу!”
А той палицю підняв.
Може, з піваршина,
Та в підлогу нею гуп:
“Отут середина!”
Почухався наш король,
Ще раз поглядає.
“Що ж я думаю тепер?”
— Козака питає,
“Думаєте, що я пан!”
“Або що за річі?”
“То ті річі, що не пан,
А козак із Січі!”
Здивувався наш король,
Подарував тому,
А козака відіслав
