Троянди — символ краси, любові та пристрасті, які надихають поетів усього світу. Їх ніжні пелюстки, насичений аромат і багата палітра кольорів стали джерелом натхнення для створення тисяч поетичних рядків. У статті ми зібрали 20 найкрасивіших віршів про троянди — для дітей, дорослих, а також твори написані видатними українськими поетами.
Вірші про троянди
Троянди,квіти чарівні
Троянди! Квіти просто чарівні!
Вражають кольором людину.
І квітнуть ціле літо день при дні
У світлу й дощову годину.
Дарують аромат п’янкий, тонкий,
І мають надзвичайну вроду.
Й казковий усміх-погляд чарівний,
Тому давно ввійшли у моду.
Бо стільки в квітах сонця і тепла,
Та ласки, ніжності і світла.
Краса троянд до серця пролягла
Й любов’ю щирою розквітла.
Надія Красоткіна
***
Червоні троянди, умиті росою.
Палають вони неземною красою;
Їх хтось залишив на полиці в вагоні
І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.
Хтось віз ті червоні троянди додому
Комусь в подарунок. Кому – невідомо.
У цій метушні й колотнечі вокзальній
Про квіти забули – їх просто не взяли.
Виходячи поспіхом їх залишили
І квіти лежать, і голівки схилили…
***
Мабуть не дарма є на світі троянди,
Їм місце знайдеться в саду, на веранді,
Як символ кохання, як символ надії,
Захоплюють, манять, занурюють в мрії,
Такі вони різні, такі досконалі,
Як символ розпусти, як символ моралі,
Ці квіти висловлюють вмить почуття,
Мінливі бажання, любов, каяття,
Їх колір про наміри вмить розповість,
Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість,
Хоч вік їх короткий – та сутність безсмертна,
Водночас і звична, і безпрецедентна,
Краса їх чарує та змінює долю,
До меж насолоди, до крайності болю,
Шипів гострота, пелюсток оксамит,
Безмежжя чарівності й ніжності мить…
Доля троянди
Розквітла троянда червневого ранку,
Вмиваючись росами — перлами вкрилась.
У гордій поставі, готова до танку —
Неначе принцеса в садку появилась.
Любуються люди — не квітка, а диво,
І пахне чудово, та коле до болю.
Шепочуться квіти — троянда щаслива…
І завидки чорні вмішались у долю.
Під вечір нещадно троянду зламали,
Пропала краса, і троянда зів’яла…
Лиш птахи всю ніч у садку щебетали,
Як ніжна красуня кохання чекала.
Віталій Назарук
***
День відпливав на місяці-човні,
Щоб завтра повернутись знов
До мого саду і моїм
Трояндам шепотіти про любов.
Яка краса! Стояти б і не дихати —
Щоб не сполохати зворушливих розмов.
І вийти в сад і довго-довго слухать.
Аромат троянди й полину
Аромат троянди й полину…
Пестить в росяних долонях літо
Вечорів коротких таїну,
Тішить моє серце колоритом
Запахів п’янких. Ось так бреду
Я по травах у своє нікуди.
Стишують літа мою ходу.
Й не важливо: буде, чи не буде
Рівний шлях серед моїх доріг.
Скільки їх прийшлося подолати.
І журбу, що падала до ніг,
І тривогу, що була на чатах
Визрілих підступно перехресть.
Та усе ж я не корилась долі.
Хоч легким не завжди був мій хрест.
Захлиналась іноді від болю…
У снопи збирала всі жалі
І тугим в’язала перевеслом.
А потік із мрій не обмілів,
Бо надії у душі воскреснуть.
І вдихну на повні груди знов
Аромат трояндового літа.
Кожен день примножує любов,
Бо без неї як на світі жити.
Тамара Шкіндер
Троянда
Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк,—
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам,—
Троянда каже,— треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.
Леонід Глібов
Вірші про троянди для дітей
***
Садила матуся для Вавди
Красиві і ніжні троянди.
Вмивались троянди росою,
Пишались троянди красою.
І чулися їх голоси:
– Ми в світі живем для краси.
***
Я квітка ніжна, як весна,
Я різні сукні маю.
Все літо пишна й запашна,
Я й осінь зустрічаю.
Буваю кольору зорі,
Лимона колір маю,
І снігу зимної пори,
і вишнею палаю.
Трояндовий кущ
Щебетун, веселий хлопчик
Скаче, начебто горобчик,
До садочка по доріжці
На одній стрибає ніжці.
Раптом, хтось дитя спіймав
І Андрійко наш упав…
Кущ троянди не пускає,
Міцно за штанці тримає.
Каже хлопчик: “Відпусти,
Принесу тобі води!
Заховай свої колючки,
Ти – троянда, а не злючка!”
Ксенія Бондаренко
***
Троянда маленька в садочку стоїть,
На сонці яскраво пелюстки блищать.
Вона — наче казка, така чарівна,
Для діток троянда — квітка ясна.
Вірш про троянди Ліни Костенко
Затінок,сутінок,день золотий
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші…
Вірші жінка і троянди
Жінка-троянда
Створив сам Бог троянду жінці.
Свою любов у неї вклав.
Сам чоловік впізнав у квітці
Красуню і щасливим став.
Тремтить троянда від зізнання,
Джерельну струшує росу —
Дарунок жінці — знак кохання,
Ще й випромінює красу.
Душа у квіточки вразлива,
А шкіра — пуп’янки в шовках.
В стеблі прихована вся сила,
Фігура гнеться у танках.
Жадані огортають муки,
Вирують пахощі земні.
Листочки, як ласкаві руки,
А колючки ще й захисні.
Яка б в житті не була злива —
Даремно серденька не край.
Красива ти і особлива —
Поглянь на квітку, пам’ятай!
Сині троянди
Кожна жінка любить троянди.
І для кожної, вони — Особливі.
Всі люблять червоні троянди,
А я люблю — троянди Сині.
Бо подарунок — це подарунок
А квіти — мова Душі.
Не даруй мені подарунків
Тільки квіти, даруй мені.
А у квітах , залиш записку…
Хай там буде надпис рукою твоєю
Все, що хочеш мені, побажати
Напиши, Душею своєю.
Наталія Малярчук
***
А жінка – вона, мов троянда красива,
Вона є і ніжна і трішки колюча,
Вона, наче квітка, буває примхлива,
А грубість для неї – є дуже болюча.
Вона любить сонце, увагу і ласку,
Коли усі примхи її пам’ятають,
Вона, мов дитина, вірить у казку,
Та в те що, дива в цьому світі бувають.
Вона неповторна, одна мільйони,
Готова в житті через все перейти,
Здолати всі труднощі і перепони,
Що б справжнє кохання своє віднайти.
Її аромат п’янить, душу дурманить,
А гострі шипи ранять так що йде кров,
Красою вона часто розум туманить,
Що б серце відчуло гарячу любов.
До неї наблизитись важко буває,
Й ще важче до рук узяти її,
Та той кого щиро вона покохає,
Щастя своє знайде на землі.
Троянди
Троянди червоні, в жіночій долоні
притягують зір перехожих,
троянди – це квіти, як вас не любити
й дівча, що на ангела схоже.
Троянди розкішні, колючі і ніжні
красиві неначе вельможі.
Троянди махрові, як свідки сурові,
до долі людської похожі.
Тоненькі пелюстки, та гострі колючки,
буває кохання жорстоке,
своєю красою, умиті росою,
як жінка, що милує око.
Ця квітка святкова, та не загадкова,
колючки у неї від Бога,
Хто квітку голубить, шипи хай полюбить,
недовга у неї дорога.
Троянди – дарунки, як ніжні цілунки,
за щиру любов і кохання,
за дружбу і вірність, за теплу привітність,
це символ в усіх побажаннях.
Романна Бучак
Остання троянда
Міняються люди й куточки природи.
І навіть каміння вода розмиває.
Тікає за сонцем народжена врода,
Що лише у пам’яті вічно жива є.
Роки вересневі у срібних туманах
Вологою щирістю вроду чатують…
Ось цвіт опаде і троянди не стане.
Натомість в саду хризантеми квітують.
Троянда остання так ніжно і звично
Торкалась очей і душі пелюстками.
У пам’яті серця залишиться вічно,
Хоч осінь уже роздяглась поміж нами.
Легенько торкнувся чарівної квітки
Отой вітерець у природі осінній.
Без жалю у спогадах викреслить літо,
Красу в пустоту рознесе, як насіння.
Без жалю, без подиву і без зітхання
Розвіються літо і мрії щасливі.
І разом з трояндою щезне кохання,
Залишивши в пам’яті сни полохливі.
Трояндо моя, я тебе пам’ятаю,
Бо літо з тобою не можна забути.
Роки вересневі у сріблі купають
Хвилини того, що іще може бути.
Василь Юдов
***
Троянда-це не квітка, це-любов
Що палко ллється в серці й завмирає кров
Від почуттів, що линуть через край
Колючі стебла не завадять,так і знай.
Троянда-це не квітка, це-душа
Де пісня від душі так хороша
І іноді хоч боляче тобі
Та не зізнаєшся ти навіть уві сні.
Троянда має безліч пелюсток
Коли осиплються вони, то до зірок
Полинуть їхні душеньки й краса
Й знайде там спокій на віки вона.
Анна Матвійчук
Білі троянди вірш
***
Подаруй білосніжні троянди,
Як колись дарував навесні.
Пригадай звуки нашого танго,
Що звучали у дні давнини.
Може разом з тобою в минуле
Помандруємо хоч би на мить?
Там літа молоді промайнули,
Загубивши у просторі слід.
Ліпше вдягнемо юності крила
Й злетимо у небесну блакить!
Там блукають нездійснені мрії
І лиш спогад струною бринить.
А можливо знайти нам вітрила,
Що несли нас на хвилях життя?
Там серця від кохання тремтіли,
Та немає назад вороття.
І хай осінь дістала з шухляди
Прохолодні, дошкульні дощі.
Подаруй білосніжні троянди,
Як колись дарував навесні!
Я закохана в білі троянди
Я закохана в білі троянди.
Ви спитаєте в мене: «Чому?»
Є рожевих, червоних мільярди,
А я білі найбільше люблю.
Ти поклав їх мені на долоні,
Обійняв, як лебідку свою,
Моє серце тремтіло в полоні,
Шепотіло: «Коханий, люблю!»
Світлана Сирена
Троянда — це не лише квітка, але й джерело натхнення для багатьох поетів. У її образі поєднуються краса, ніжність і символіка, що пробуджують найглибші людські почуття. Вірші про троянди — це можливість зануритися у світ романтики, задуматися над життєвими істинами та насолодитися гармонією слова і природи. Сподіваємося, що наша добірка допомогла вам побачити троянду по-новому й відчути силу поетичного мистецтва.
