Євген Гребінка — один із яскравих представників української літератури першої половини XIX століття. Його поетична творчість вирізняється ліризмом, глибоким символізмом та національною самобутністю. Творчість Гребінки не лише відображає дух епохи, а й звертається до вічних тем людського буття, роблячи його твори актуальними й сьогодні.
Життя Євгена Гребінки
Євген Павлович Гребінка народився 1812 року на Полтавщині. Здобув освіту в Ніжинській гімназії вищих наук, де розпочав свій літературний шлях. В цей період було написано перші ліричні поезії, байки автора. Його ранні твори відображали вплив українського фольклору та соціальних реалій того часу. Письменник створював як україномовні, так і російськомовні твори, поєднуючи народні мотиви з романтичними тенденціями.
1834 р. продуктивно позначився на творчості Є.П. Гребінки: публікував прозу та поезію, перекладав іноземних авторів. Він зробив значний внесок у популяризацію української культури та мови серед інтелігенції.
Основна тематика поезій
1. Любов і почуття. Однією з центральних тем у творчості Гребінки є любов — як до людини, так і до рідної землі. Його вірші часто висвітлюють складні та багатогранні стосунки між чоловіком та жінкою, висловлюючи почуття кохання, втрати, туги та надії. Також глибокі роздуми про роль кохання у житті людини, про взаємні зобов’язання та спільну долю.
«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти
Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!»
«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану».«О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!»
2. Патріотизм та любов до України. Любов до рідної землі є частиною поезії Гребінки. Вірші, в яких оспівується краса української природи, сповнені національного звучання. Його твори часто акцентують на важливості збереження національних традицій, культури та мови. Наприклад, у вірші «Україна» поет з любов’ю малює образ рідної землі, підкреслюючи її велич і неповторність.
Я бачив, як пшеницю мили:
То щонайкращеє зерно
У воду тільки плись, якраз пішло на дно,
Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі.Привів мене господь побачить і панів:
Мов простий чоловік, там інший пан сидів,
Другі, задравши ніс, розприндившись, ходили.
І здумав зараз я, як тільки поглядів,
Що бачив, як пшеницю мили.
3. Філософія життя та людська доля. Вірші, як наприклад«Човен», відображають глибокі філософські роздуми автора про життя людини, яке є сповнене випробувань та труднощів. Ці мотиви також взаємопов’язані з темою боротьби людини за своє місце у світі та самовизначенням.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? Не можна ж вік цілий
Пробути з собою, одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе.
Пограються з човном моїм.
4. Соціальна несправедливість і кріпацтво. Гребінка був свідком кріпацтва, яке в Україні тривало до 1861 року. Тому у багатьох віршах автор зображує страждання кріпаків, виражає співчуття до них і засуджує соціальні утиски. Поет виступав за людські права та свободи, закликаючи до соціальної справедливості та рівноправ’я.
Лисичка подала у суд таку бумагу:
Що бачила вона, як попеластий Віл
На панській винниці пив, як мошенник, брагу,
Їв сіно, і овес, і сіль.
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.
Давай вони його по-своєму судить
Трохи не цілі сутки.
5. Природа як відображення внутрішнього світу людини. Природа виступає як важливий символ і контекст для вираження внутрішніх переживань людини. Тема природи в його творчості не обмежувалася лише описами пейзажів, це також образи, що допомагають передати почуття героїв віршів — тугу, надію, біль, розчарування чи радість.
По Гаю темному туга велика ходить:
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;
Война ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли,
І дуб найстарший усміхнувсь.
“Не бійтесь! — він гукнув.— Того я і жахався,
Як з топорищами сі навісні прийдуть,
Аж дерев’яний рід заліза одцурався!
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От-то було б… але — нехай йому абищо,
Найвідоміші вірші
Серед численних творів Гребінки особливо виділяються кілька віршів, які стали знаковими в українській літературі:
1. «Човен». Вірш став класикою української літератури завдяки своїй глибині та водночас актуальній ідеї життєвого шляху, повного випробувань і несподіванок.
Де ж човен дівався, де плавле, мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.
2. «Україна». Поет змальовує красу та велич українських степів, лісів і річок, що стали його натхненням. Цей твір є символом глибокого патріотизму і національної самосвідомості, а також зображує українську природу як джерело сили та краси. Вірш часто цитують у контексті національних свят та пам’ятних подій.
Пред очі царськії совіт вельможний став.
Цар двічі кашлянув, рукою ус розгладив
І річ таку премудрую сказав:
“Пребеззаконія на світі завелися,
3. «Маруся». Одна з найвідоміших ліричних балад Гребінки. Вона розповідає трагічну історію кохання, де герой через свою відданість і любов втрачає кохану. Цей твір є глибоким виявом народних традицій, коли втрата любові символізує не лише особисту трагедію, але й біль душі, яку переживає весь народ.
На улиці часом до світа гуляла…
А бувало стане скушно,
Серце ниє та болить,
В грудях важко; плачеш, плачеш…
Божий світ не веселить!..
У садку пташки щебечуть,
По степу цвітуть квітки;
Як послухаєш, як глянеш —
Плачеш бозна од чого!..
І знати не знала, чого я бажала!
І все було, доню, я так сумовала,
Поки твій отець мене кохати не став,
Поки з моїм любим нас піп не звінчав…
Кинь лихом об землю та будь веселенька!
І думає дочка, схилившись до неньки:
“Чом досі мене ще ніхто не кохав?..”
«Човен» як відображення феномену Гребінки
Одним із найвизначніших творів, що яскраво ілюструє літературний феномен Гребінки, є його вірш «Човен». У творі поет звертається до символіки людського життя, алегорично порівнюючи його з човном, що пливе серед бурхливих хвиль. Цей образ є універсальним і багатошаровим, як і творчість Гребінки. Поезія відображає ключові ідеї романтизму, пошук сенсу життя, зіткнення людини зі стихією долі.
І грає, і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
Внесок письменника в українську літературу
Євген Гребінка – це не лише талановитий письменник, а й визначний культурний діяч, який відіграв ключову роль у формуванні української літературної традиції. Автор незабутніх байок. Гребінка був одним із найяскравіших представників українського романтизму XIX століття. Його твори, пронизані гумором і гострою сатирою, викривали суспільні вади та захищали інтереси простого народу. Крім того, він активно популяризував українську літературу, видаючи збірки своїх творів та підтримуючи молодих авторів. Його літературна спадщина стала важливим джерелом натхнення для багатьох поколінь українських письменників, від Тараса Шевченка до сучасних авторів.
